понеділок, 29 липня 2013 р.
пʼятниця, 26 липня 2013 р.
Пошук (Ховківка - Терешки)
Пошук (Ховківка - Терешки)
Ця історія почалася ще восени минулого року.
Наша знаменита Катерина Іванівна привела до мене чоловіка, який розшукував могилу свого дядька.
Сержант Олещенко Михайло Дмитрович, 1924р.н. загинув 31.01.1944р..
Його рідні, в тому числі і рідні сестри- близнята, 1937р.н. проживають в Оренбурській обл.
І тільки племінник Олещенко Вадим мешкає в Кривому Розі.
Вадим об"їздив всі навколишні села, був у військоматі, але слідів про свого родича не знайшов.
Так як я вже трохи займався цим питанням, то вони звернулися до мене.
І що я нарив?
Гвардії сержант, командир відділення 7-ї ГМСБ загинув 31.01.1944р. і похований
на північний захід від Шполи - 3км по дорозі, яка веде на Сигнаївку.
Але звідки міряти ці 3 км? А до Сигнаївки 8 км. І як вияснилося потім, ще в 5о-ті роки
дорога на Сигнаївку пролягала південніше нинішьньої.
І тут сусідка говорить, що вона доглядає за двома могилами радянських солдат, які поховані біля її мами. Потім появилася публікація в міській газеті, що Коваленко Василь доглядає могилу невідомого солдата. Могили знаходяться на старому кладовищі, яке називається "Єврейське"
(Там поховані і православні)
Поїхали, подивилися, зробили фото. Зайшли до голови міста. Вадим готовий допомогти
в перепохованні в Парк Слави.
Але...Кладовище дійсно знаходиться на північний захід від дороги, але відстань там
меншк 1 км.
Проходить час і.....УДАЧА!!!
Я знахожу карту 1944р, де вказано місце поховання Михайла. Це берег річки Ховківка, приблизно за за 2 км від міста. Проїхати туди зимою чи осінню-неможливо. Ждемо весни.
Прийшло літо. Дороги висохли. Приїхав Вадим і ми поїхали.
Я вже виміряв, , що від траси треба проїхати по польовій дорозі 2 км 270 метрів.. Їдемо. Дороги практично немає. Проїзжаємо цю відстань.
Тепер треба повернути на 90 градусів ліворуч і добратися до русла річки.
Але туди дороги немає. Їдемо на хутір Ховківка.
Знаходимо бувшого голову сільради с.Терешки, до складу якої і входить хутір.
Він говорить,, що були поховані солдати на хуторі, але їх останки перенесли в Терешки.
Їдемо туди, хоча Вадим там вже був і знає, що в списках Михайла немає.
Роблю фото братської могили. Голови сільради немає.
Вертаємося в Шполу І начинаємо прочісувати вулицю, яка з найблизчою до дороги, яка веде на хутір. Шукаємо старожилів. Можливо хтось пам"ятає якусь стару солдатську могилу. Але дарма.
І тут зустрічаємо мого знайомого Івана, який говорить, що приблизно в тому районі він бачив пірамідку з дерева. Зазвичай, на могилах солдатів ставили пірамідки.
Їхати Іван не хоче-треба закриавати консервацію. Домовляємося на завтра, на 7 год ранку.
Вдома я включаю "Планета Земля" і бачу , що те місце, на яке вказав Іван. знаходиться значно західніше. Але вранці Їдемо і по дорозі мені все стало ясно.
Коли Іван описав ту пірамідку, я зрозумів, що це звичайний геодезичний знак, який є і на моїй карті.
Приїхали, але і цього знака не знайшли.
Вертаємося до річки Ховківка. Перед самим містом тут зробилт ставок - приватна власність.
Проїхати на той берег не дають. Ідемо пішки. З нами поводир-місцевий пес.
Ставок закінчується, але пройти до русла річки неможливо. Хащі, Джунглі!! Все заросло.
В мене був орінтіір: могила повинна бути метрів за 300 від посадки, яка виросла вже після війни.
Доходимо і тут я зумів пробратися до бувшого гирла річки і зробити фото., Десь тут похований Олещенко Михайло в далекому 1944р.
Вадим хоче тут встановити пам"ятний знак. З цим і вертаємося в місто.
А що було далі? ОО!! Далі в діло вступили бюрократи.
Але про це- буде далі......
На хуторі
с.Терешки
Іван і Вадим
Десь тут і закінчився життєвий шлях Олещенка Михайла.
Хай Українська Земля буде йому пухом.....
Наша знаменита Катерина Іванівна привела до мене чоловіка, який розшукував могилу свого дядька.
Сержант Олещенко Михайло Дмитрович, 1924р.н. загинув 31.01.1944р..
Його рідні, в тому числі і рідні сестри- близнята, 1937р.н. проживають в Оренбурській обл.
І тільки племінник Олещенко Вадим мешкає в Кривому Розі.
Вадим об"їздив всі навколишні села, був у військоматі, але слідів про свого родича не знайшов.
Так як я вже трохи займався цим питанням, то вони звернулися до мене.
І що я нарив?
Гвардії сержант, командир відділення 7-ї ГМСБ загинув 31.01.1944р. і похований
на північний захід від Шполи - 3км по дорозі, яка веде на Сигнаївку.
Але звідки міряти ці 3 км? А до Сигнаївки 8 км. І як вияснилося потім, ще в 5о-ті роки
дорога на Сигнаївку пролягала південніше нинішьньої.
І тут сусідка говорить, що вона доглядає за двома могилами радянських солдат, які поховані біля її мами. Потім появилася публікація в міській газеті, що Коваленко Василь доглядає могилу невідомого солдата. Могили знаходяться на старому кладовищі, яке називається "Єврейське"
(Там поховані і православні)
Поїхали, подивилися, зробили фото. Зайшли до голови міста. Вадим готовий допомогти
в перепохованні в Парк Слави.
Але...Кладовище дійсно знаходиться на північний захід від дороги, але відстань там
меншк 1 км.
Проходить час і.....УДАЧА!!!
Я знахожу карту 1944р, де вказано місце поховання Михайла. Це берег річки Ховківка, приблизно за за 2 км від міста. Проїхати туди зимою чи осінню-неможливо. Ждемо весни.
Прийшло літо. Дороги висохли. Приїхав Вадим і ми поїхали.
Я вже виміряв, , що від траси треба проїхати по польовій дорозі 2 км 270 метрів.. Їдемо. Дороги практично немає. Проїзжаємо цю відстань.
Тепер треба повернути на 90 градусів ліворуч і добратися до русла річки.
Але туди дороги немає. Їдемо на хутір Ховківка.
Знаходимо бувшого голову сільради с.Терешки, до складу якої і входить хутір.
Він говорить,, що були поховані солдати на хуторі, але їх останки перенесли в Терешки.
Їдемо туди, хоча Вадим там вже був і знає, що в списках Михайла немає.
Роблю фото братської могили. Голови сільради немає.
Вертаємося в Шполу І начинаємо прочісувати вулицю, яка з найблизчою до дороги, яка веде на хутір. Шукаємо старожилів. Можливо хтось пам"ятає якусь стару солдатську могилу. Але дарма.
І тут зустрічаємо мого знайомого Івана, який говорить, що приблизно в тому районі він бачив пірамідку з дерева. Зазвичай, на могилах солдатів ставили пірамідки.
Їхати Іван не хоче-треба закриавати консервацію. Домовляємося на завтра, на 7 год ранку.
Вдома я включаю "Планета Земля" і бачу , що те місце, на яке вказав Іван. знаходиться значно західніше. Але вранці Їдемо і по дорозі мені все стало ясно.
Коли Іван описав ту пірамідку, я зрозумів, що це звичайний геодезичний знак, який є і на моїй карті.
Приїхали, але і цього знака не знайшли.
Вертаємося до річки Ховківка. Перед самим містом тут зробилт ставок - приватна власність.
Проїхати на той берег не дають. Ідемо пішки. З нами поводир-місцевий пес.
Ставок закінчується, але пройти до русла річки неможливо. Хащі, Джунглі!! Все заросло.
В мене був орінтіір: могила повинна бути метрів за 300 від посадки, яка виросла вже після війни.
Доходимо і тут я зумів пробратися до бувшого гирла річки і зробити фото., Десь тут похований Олещенко Михайло в далекому 1944р.
Вадим хоче тут встановити пам"ятний знак. З цим і вертаємося в місто.
А що було далі? ОО!! Далі в діло вступили бюрократи.
Але про це- буде далі......
На хуторі с.Терешки Іван і Вадим Десь тут і закінчився життєвий шлях Олещенка Михайла.Хай Українська Земля буде йому пухом.....
четвер, 25 липня 2013 р.
Пошук
| Активізовано історико-краєзнавчу пошукову роботу в рамках підготовки заходів до 70-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війни 1941-1945 рр. |  |  |
| Четвер, 25 липня 2013, 12:57 |
 25 липня 2013 року заступник головиШполянської райдержадміністрації Ольга Шпиця провела зустріч з громадськими активістами району з пошукової історико-краєзнавчої роботи.
Під час зустрічі присутні на ній активний пошуковець-шполянин Микола Сова, сільський голова Терешки Валерій Білецький, заступник голови міської ради Віталій Плетінь. Предметом обговорення стали питання щодо упорядкування могил невідомих солдатів, які загинули на території району під час Великої Вітчизняної війни. Також порушено питання щодо можливості здійснення перепоховання до міського парку Слави загиблих у війні воїнів, тіла яких покояться на старому кладовищі, а могили загиблих доглядають жителі міста Наталя Бекаревич та Василь Коваленко.
Одним із важливих питань, порушених під час зустрічі, стало встановлення пам’ятної меморіальної дошки в с. Терешки, де буде вказано прізвище одного із загиблих на території цієї сільської ради солдат, дані про місце загибелі якого вдалося розшукати.
Пошукова робота, яку проводить ентузіаст своєї справи, колишній лікар-педіатр Микола Сова, заслуговує великої вдячності людей, які ось вже сім десятиріч розшукують могили загиблих у війні родичів. Микола Іванович допомагає жителю м. Кривий Ріг Вадиму Олещенку з розшуку загиблого в цих краях діда. Ним також знайдено документи, топографічну карту, де відзначені місця захоронення загиблих воїнів (по дорозі на х. Ховківку).
«Нас колись не буде, але ж тут залишаються наші діти та внуки, які повинні зберегти пам’ять минулого. Нам усім слід думати про них», - зазначає Микола Іванович.
Ольга Шпиця подякувала Миколі Івановичу за проведену велику важливу роботу, запевнила у тому, що його ініціатива буде підтримана районною державною адміністрацією.
Вирішено провести ці роботи в термін до 01.11.2013 та приурочити до 70-річчя визволення України від фашистських загарбників та 70-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.
    |
четвер, 18 липня 2013 р.
«Чрезмерная работа в огороде вредит здоровью»
«Чрезмерная работа в огороде вредит здоровью»
«Весна снова пришла в красоте многоликой,
Всё цветёт, вся земля превращается в сад!
С наступающим днём – Днём Победы великой
Всех коллег-ветеранов поздравить я рад!»
Уважаемая редакция!
Я пенсионер, мне 76 лет. Инженер-тех-
нолог по образованию, садовод-огоро-
дник-любитель, проработал на заводе –
27 лет, преподавал в колледже – 26 лет, а
последние 5 лет – на пенсии.
Когда раздавали участки земли, мы с
женой приобрели желанные 6 соток, по-
садили картошку и, естественно, начали
бороться с колорадским жуком. После
нескольких лет безуспешной борьбы у
меня родилась идея – написать балладу
о колорадском жуке. А вдохновила меня
на этот подвиг «Баллада о любви» Влади-
мира Высоцкого: я предположил, что во
время вселенского потопа жук спасся в
ковчеге Ноя.
«Когда вода всемирного потопа
Вернулась вновь в границы берегов…»
В. Высоцкий «Баллада о любви»
Ковчег готов – уже умолк топорный стук.
Ной принимал на борт вселенских тварей,
Входили чинно, благородно – все по паре,
С подругой влез и колорадский жук.
Вчера Ной был хорош, а плотники – «удоску»…
Ной взгляд хмельной остановил на нём
И, смутно различив хитин в полоску,
Сказал: «Свой брат – моряк, его – берём!»
Потоп закончился. Вода сошла навеки…
Жука Ной трезвым взглядом оглядел:
«Полоска-то на нём продольна, как у зека –
вредителя в ковчеге я пригрел».
Жук поселился в штате Колорадо,
Питался скромно очень – ел паслён.
Спасённое, однако, Ноем чадо
Питало планы, что Наполеон:
«Европа как-то Новый свет открыла,
Теперь Я завоюю Старый свет!
Вступление
Часть 1. Борьба
Жизнь – сплошная борьба. Нас так с детства
учили.
Счастье видел в борьбе бородатый Карл Маркс.
С четырёх всех сторон нас враги обложили,
И над миром над всем – бог войны – грозный
Марс!
Левый, правый уклон, с ними всякие – измы:
Кто не с нами, тот против, тот наш ярый враг!
Утверждали в борьбе мы ростки коммунизма,
И боролись то с пьянством, то против стиляг…
Не зря же моя память сохранила –
Ковчег, бескрайний океан, рассвет…
Теперь в Европу срочно ехать надо,
Я до сих пор всё ел какой-то вздор!
Куда вкусней паслёна в Колорадо
Картофель, баклажаны, помидор!»
И, соблазнив посулами подругу,
Он в трюм морского лайнера залез
И пока плыл, с едою было туго,
Но стойко выдержал и голод этот бес…
Европа показалась слишком малой,
Штат Колорадо был, пожалуй, подлинней…
За три десятка лет он до Урала
Сумел завоевать пространство в ней!
Он жрёт картофель, помидоры, баклажаны,
Личинка может слопать лист в один присест,
И для него любой паслён желанный,
Его же, подлеца, никто не ест!
Напрасно человек придумывает яды –
«Арриво», «Децис», «Кара-тэ», «Анометрин» –
Едим мы только то, что как награду
Для нас оставит Колорада господин!
...
Уже прошло больше трёх лет, как я вступил в
Клуб Органического Земледелия, выписываю
газету «к Земле с любовью!», посещаю
семинары и внедряю эту технологию на своём
участке – не перекапываю почву, не применяю
мин. удобрений и навоза, а только компост,
сделал стационарные грядки. Почва стала
рыхлой, появляются дождевые черви. Пока,
правда, особыми урожаями не могу похвас-
таться, но колорадский жук – не такая уж про-
блема: применяю «Актофит» – одной обработ-
ки обычно хватает.
Провёл профориентационную работу с
бывшими коллегами из колледжа. Привожу её
тезисное изложение.
Принцыпы органического
земледелия
Дали нам по 6 соток земли – неугодий,
Мы вступили в борьбу с колорадским жуком,
С сорняком, с фитофторой, с сухою погодой,
Мы лопату ручным заменили плужком…
…
Оказалось: не надо с природой бороться –
Лучше ей подсобить, помогать, угождать!
Вам природа воздаст и добром к вам вернётся
–
Урожай вам высокий готова отдать!
И не надо пахать, уподобясь лошадке,
Потаскаешь плужок – колом станет спина…
А возьмёшь плоскорез, и танцуешь на грядке,
И не так устаешь, хоть трудись дотемна…
Часть 2. Основы органического земледелия
В основе органического земледелия лежат 4
важнейших принципа мирного сосуществова-
ния земледельца с землёй.
Принцип 1. Безотвальная обработка,
сидераты.
Принцип важнейший – «панша шила» –
Лопату, тяпку, плужок долой!
Для рыхления нужны только вилы,
Не нарушающие гумуса слой!
Отправь в отставку плуг и лопату –
Их плоскорез заменит один!
Убрал урожай – сей сидераты:
Овёс, фацелию, горчицу, люпин!
Принцип 2. Мульчирование.
Голая земля, как пустыня Сахара, –
Разве нормален вид такой?
Землю от холода, солнечного жара
Заботливо мульчей сверху укрой!
Примечание: мульча – от итальянского «прелая
солома» – листья, трава, опилки и пр. органика.
Принцип 3. Меньше труда.
Из дневника ленивого огородника: «Чрезмер-
ная работа в огороде вредит здоровью».
Долой окучивание и прополку –
Труд сизифов, да мало в нём толку!
Труд непосильный вредит здоровью –
Выпрямись, земледелец, будь горд!
Спину не гни – это условие –
А с плоскорезом не вырастет горб!
Принцип 4. Долой пестициды и мин.
удобрения!
Мин. удобрения и пестициды –
Из земледелия вон! Долой!
Только органика имеет виды :
Мульча, компосты, их хватит с лихвой!
Шаройко В.А.
член Клуба ОЗ, г. Шостка
Сумская обл.
«
Всё цветёт, вся земля превращается в сад!
С наступающим днём – Днём Победы великой
Всех коллег-ветеранов поздравить я рад!»
Уважаемая редакция!
Я пенсионер, мне 76 лет. Инженер-тех-
нолог по образованию, садовод-огоро-
дник-любитель, проработал на заводе –
27 лет, преподавал в колледже – 26 лет, а
последние 5 лет – на пенсии.
Когда раздавали участки земли, мы с
женой приобрели желанные 6 соток, по-
садили картошку и, естественно, начали
бороться с колорадским жуком. После
нескольких лет безуспешной борьбы у
меня родилась идея – написать балладу
о колорадском жуке. А вдохновила меня
на этот подвиг «Баллада о любви» Влади-
мира Высоцкого: я предположил, что во
время вселенского потопа жук спасся в
ковчеге Ноя.
«Когда вода всемирного потопа
Вернулась вновь в границы берегов…»
В. Высоцкий «Баллада о любви»
Ковчег готов – уже умолк топорный стук.
Ной принимал на борт вселенских тварей,
Входили чинно, благородно – все по паре,
С подругой влез и колорадский жук.
Вчера Ной был хорош, а плотники – «удоску»…
Ной взгляд хмельной остановил на нём
И, смутно различив хитин в полоску,
Сказал: «Свой брат – моряк, его – берём!»
Потоп закончился. Вода сошла навеки…
Жука Ной трезвым взглядом оглядел:
«Полоска-то на нём продольна, как у зека –
вредителя в ковчеге я пригрел».
Жук поселился в штате Колорадо,
Питался скромно очень – ел паслён.
Спасённое, однако, Ноем чадо
Питало планы, что Наполеон:
«Европа как-то Новый свет открыла,
Теперь Я завоюю Старый свет!
Вступление
Часть 1. Борьба
Жизнь – сплошная борьба. Нас так с детства
учили.
Счастье видел в борьбе бородатый Карл Маркс.
С четырёх всех сторон нас враги обложили,
И над миром над всем – бог войны – грозный
Марс!
Левый, правый уклон, с ними всякие – измы:
Кто не с нами, тот против, тот наш ярый враг!
Утверждали в борьбе мы ростки коммунизма,
И боролись то с пьянством, то против стиляг…
Не зря же моя память сохранила –
Ковчег, бескрайний океан, рассвет…
Теперь в Европу срочно ехать надо,
Я до сих пор всё ел какой-то вздор!
Куда вкусней паслёна в Колорадо
Картофель, баклажаны, помидор!»
И, соблазнив посулами подругу,
Он в трюм морского лайнера залез
И пока плыл, с едою было туго,
Но стойко выдержал и голод этот бес…
Европа показалась слишком малой,
Штат Колорадо был, пожалуй, подлинней…
За три десятка лет он до Урала
Сумел завоевать пространство в ней!
Он жрёт картофель, помидоры, баклажаны,
Личинка может слопать лист в один присест,
И для него любой паслён желанный,
Его же, подлеца, никто не ест!
Напрасно человек придумывает яды –
«Арриво», «Децис», «Кара-тэ», «Анометрин» –
Едим мы только то, что как награду
Для нас оставит Колорада господин!
...
Уже прошло больше трёх лет, как я вступил в
Клуб Органического Земледелия, выписываю
газету «к Земле с любовью!», посещаю
семинары и внедряю эту технологию на своём
участке – не перекапываю почву, не применяю
мин. удобрений и навоза, а только компост,
сделал стационарные грядки. Почва стала
рыхлой, появляются дождевые черви. Пока,
правда, особыми урожаями не могу похвас-
таться, но колорадский жук – не такая уж про-
блема: применяю «Актофит» – одной обработ-
ки обычно хватает.
Провёл профориентационную работу с
бывшими коллегами из колледжа. Привожу её
тезисное изложение.
Принцыпы органического
земледелия
Дали нам по 6 соток земли – неугодий,
Мы вступили в борьбу с колорадским жуком,
С сорняком, с фитофторой, с сухою погодой,
Мы лопату ручным заменили плужком…
…
Оказалось: не надо с природой бороться –
Лучше ей подсобить, помогать, угождать!
Вам природа воздаст и добром к вам вернётся
–
Урожай вам высокий готова отдать!
И не надо пахать, уподобясь лошадке,
Потаскаешь плужок – колом станет спина…
А возьмёшь плоскорез, и танцуешь на грядке,
И не так устаешь, хоть трудись дотемна…
Часть 2. Основы органического земледелия
В основе органического земледелия лежат 4
важнейших принципа мирного сосуществова-
ния земледельца с землёй.
Принцип 1. Безотвальная обработка,
сидераты.
Принцип важнейший – «панша шила» –
Лопату, тяпку, плужок долой!
Для рыхления нужны только вилы,
Не нарушающие гумуса слой!
Отправь в отставку плуг и лопату –
Их плоскорез заменит один!
Убрал урожай – сей сидераты:
Овёс, фацелию, горчицу, люпин!
Принцип 2. Мульчирование.
Голая земля, как пустыня Сахара, –
Разве нормален вид такой?
Землю от холода, солнечного жара
Заботливо мульчей сверху укрой!
Примечание: мульча – от итальянского «прелая
солома» – листья, трава, опилки и пр. органика.
Принцип 3. Меньше труда.
Из дневника ленивого огородника: «Чрезмер-
ная работа в огороде вредит здоровью».
Долой окучивание и прополку –
Труд сизифов, да мало в нём толку!
Труд непосильный вредит здоровью –
Выпрямись, земледелец, будь горд!
Спину не гни – это условие –
А с плоскорезом не вырастет горб!
Принцип 4. Долой пестициды и мин.
удобрения!
Мин. удобрения и пестициды –
Из земледелия вон! Долой!
Только органика имеет виды :
Мульча, компосты, их хватит с лихвой!
Шаройко В.А.
член Клуба ОЗ, г. Шостка
Сумская обл.
«
вівторок, 9 липня 2013 р.
Це моя УКРАЇНА
8 июля 2013 года, понедельник, 21:38 Це моя УКРАЇНА
Рідна Україна - мова солов’їна,
Золоте колосся, маки у житах.
Край воріт - калина, верба, яворина,
Храми і світлиці в барвах-рушниках.
Рідна Україна - то душі краплина,
Пісня журавлина у ранковий час.
Рідна Україна - то земля єдина,
Що сходив ногами босими Тарас.
Рідна Україна - пара лебедина,
Озеро бездонне і стрімка ріка,
У саду хатина - біла сорочина,
Стежечка-стежина в зелен-споришах.
Рідна Україна - за столом родина,
Яром-долиною стелиться туман.
Батькова розмова - тиха, вечорова,
Мамина молитва - вічний талісман.
понеділок, 3 червня 2013 р.
Там де гриміли бої
Там де гриміли бої (Водяне- Товмач-х.Братський)
Як я писав в попередніх записах, що в мене було бажання поїхати на хутір Братський.
Я розумів, що нічого нового про мл.лейтенанта Князєва С.Г. не знайду
По даним штабу 138-ї ст.дивізії він похований в с.Кавунівка, а по паспорту
похованя в Кіровоградській області.
Коли ми з внуком мл.лейтенанта вивчали списки офіцерів 138 ст.д.,
які позовані в селах нащого району, кинулася в вічі така деталь:
3.02.1944р. загинули 27 офіцерів. В цьому списку не тільки командири
взводів, які перебувалт на передовій, а й командири батальйонів,
політруки, начальник зв"язку полку, командири батарей, медслужба, тиловики.
Що ж сталося 3 лютого в південних селах нашого району?
27.01.1944р. танкісти 32-ої танкової бригади звільнили села Водяне Кримки,
Кавунівку, Товмач, Липянку. Але 3.02.1944р. почавя контрнаступ 13-ї і
14-ї німецьких танкових дивізій з метою деблокування оточеного німецького
Корсунь-Шевченківськог угрупування. Німці прорвали оборону і знову зайняли ці села,
крім Кримок. Звільнили їх тількм вже в березні 1944р.
Бої були дуже тяжкі. Німецькі танки утюжили окопи красноармійців.
Звичайно, що в масштабах фронту це був рядовий епізод війни, але
для 138-ої дивізії це була трагедія.
Редакція газети "Шполянські вісті" звела мене з Котенко Інною Кузьмівною,
яка під час війни жила в Товмачі, а нині проживає в с.Водяне. Ми домовилися,
що проїдемо з нею по маршруту Водяне - Товмач - х.Братський.
В поїздці нас супроводжувала внука Інни Кузьмівної Лілія
Приїхали!
Перші факти: чоловік Інни Кузьмівної (на жаль, вже покійний) Василь Констянтинович жив під час війни в Кавунівці. Сюди і попрямували німецькі танки з Новомиргорода і Капітанівки.
Наш бійці не чекали такого наступу. І коли мати Василя Констянтиновича почала кричати:
"Хлопці! Німецькі танки!", вони засміялися. "Тьотю! Які німці? Вам ще 10 років будуть ввижатися німецькі танки"
Але це була правда. Подібне було і на х.Братський, про що я писав в попередніх
записах.
І ми поїхали
По цій дорозі йшли німецькі танки на Товмач. А коли вже пішов німецький обоз, з"явився
радянський танк і розгромив його. Товмачани не розгубилися і швиденько прибрали до своїх
рук те, що залишилося. І половина жителів села хизувалися в німецьких гольфах і шкарпетках.
Тут пані Інна в липні 1941р. вперше побачила живих німців.
Дівчатка пригнали корів з пасовиська, напоїли їх і віддали батькам. А самі пішли
купатися. А тут "Німці!" Були і танки і на мотоциклах.
Дівчатка кинулися до одягу, Але хлопчаки зав"язали їм плаття мертвими вузлами.
І тому зустрічали дівчатка німців в "негліже"
А це рідна вулиця пані Інни.
Вертаємося в 1944р. Наші війська ввійшли в Товмач і пішли на х.Братський.
Але через декілька днів німці знову вернулися. І на цю вулицю привезли на "безтарках"
поранених наших бійців. Це були молоді хлопці. Деякі з них кричали: "Добийте мене!"
Подальшу долю їх Інна Кузьмівна не знає.
Сюди також привезли радянського офіцера. Його допитували, а потім повели на розстріл
по цій дорозі.
А тут розстріляли радянського офіцера.
Три дні лежав офіцер РА без обмундировання, прикритий шинелькою.
А потім мати Інни Кузьмівної з сусідкою упрохали німців дати дозвіл на поховання.
Жінки на шинелі відтягли солдата до груші і там поховали.
Документів в нього не було. На грудях лежала прострілена купюра в 100 рублів.
Там і поховали офіцера. Пізніше прах бійця перенесли в братську могилу.
Далі ми їдемо на вул.Шевську. В кінці городів могила невідомого радянського льотчика
Доглядає за могилою сім"я Крамарів.
Аня Крамар
Що хотілося сказати? Треба щоб сільрада допомогла їм хоча би фарбою.
Які нині гроші у селян?
Можливо треба перенести прах солдата на кладовище?
Все це у веденні місцевої влади.
Їдемо на хутір Братський.
Стоять розвалені хати. Люди виїхали звідси 8-10 років тому.
Вертаємося в Товмач.
Тут був сад. І на цьому місці були поховані бійці, які загинули на х. Братський.
Скільки їх було? Яма була розміром 5 на 5 метрів. В 50-х роках останки воїнів перенесли в братську могилу.
І ще один епізод.
Коли наші війська відступили з Товмача, в село прибилися з Кавунівки дві наші радистки -
Таня і Наташа. Вони переховувалися в покинутій хаті. Допомагав їм Микола Габро.
Коли німці встановили батареї по вул.Шевській, то радистки дали координати і радянська
артилерія відкрила по них вогонь з Кримок. Так було розбито і німецьку кухню.
Перед відступом німці німці зібрали людей біля церкви. Що вони хотіли зробити?
Загнати в церкву і спалити? Радистки передали координати і і наші батареї відкрили
вогонь. Снаряди падали біля церкви. Німці поховалися в церкві, а народ "ноги в руки" і навтік.
А церкву, де лежали поранені румуни і козаки, два німці під час відступу спалили.
Коли наші війська звільнили Товмач, Таня і Наташа прйшли до Миколи Габро.
Вони були у військовій формі і з ними був командир. Він подякував діду за
допомогу нашим радисткам. Дівчатта тепло попрощалися з Миколою Габро І
вперед "На Захід!"
Отак і пройшла наша поїздка по місцях боїв 1944 року.
10 травня 2013р.
Я розумів, що нічого нового про мл.лейтенанта Князєва С.Г. не знайду
По даним штабу 138-ї ст.дивізії він похований в с.Кавунівка, а по паспорту
похованя в Кіровоградській області.
Коли ми з внуком мл.лейтенанта вивчали списки офіцерів 138 ст.д.,
які позовані в селах нащого району, кинулася в вічі така деталь:
3.02.1944р. загинули 27 офіцерів. В цьому списку не тільки командири
взводів, які перебувалт на передовій, а й командири батальйонів,
політруки, начальник зв"язку полку, командири батарей, медслужба, тиловики.
Що ж сталося 3 лютого в південних селах нашого району?
27.01.1944р. танкісти 32-ої танкової бригади звільнили села Водяне Кримки,
Кавунівку, Товмач, Липянку. Але 3.02.1944р. почавя контрнаступ 13-ї і
14-ї німецьких танкових дивізій з метою деблокування оточеного німецького
Корсунь-Шевченківськог угрупування. Німці прорвали оборону і знову зайняли ці села,
крім Кримок. Звільнили їх тількм вже в березні 1944р.
Бої були дуже тяжкі. Німецькі танки утюжили окопи красноармійців.
Звичайно, що в масштабах фронту це був рядовий епізод війни, але
для 138-ої дивізії це була трагедія.
Редакція газети "Шполянські вісті" звела мене з Котенко Інною Кузьмівною,
яка під час війни жила в Товмачі, а нині проживає в с.Водяне. Ми домовилися,
що проїдемо з нею по маршруту Водяне - Товмач - х.Братський.
В поїздці нас супроводжувала внука Інни Кузьмівної Лілія
Приїхали!
Перші факти: чоловік Інни Кузьмівної (на жаль, вже покійний) Василь Констянтинович жив під час війни в Кавунівці. Сюди і попрямували німецькі танки з Новомиргорода і Капітанівки.
Наш бійці не чекали такого наступу. І коли мати Василя Констянтиновича почала кричати:
"Хлопці! Німецькі танки!", вони засміялися. "Тьотю! Які німці? Вам ще 10 років будуть ввижатися німецькі танки"
Але це була правда. Подібне було і на х.Братський, про що я писав в попередніх
записах.
І ми поїхали
По цій дорозі йшли німецькі танки на Товмач. А коли вже пішов німецький обоз, з"явився
радянський танк і розгромив його. Товмачани не розгубилися і швиденько прибрали до своїх
рук те, що залишилося. І половина жителів села хизувалися в німецьких гольфах і шкарпетках.
Тут пані Інна в липні 1941р. вперше побачила живих німців.
Дівчатка пригнали корів з пасовиська, напоїли їх і віддали батькам. А самі пішли
купатися. А тут "Німці!" Були і танки і на мотоциклах.
Дівчатка кинулися до одягу, Але хлопчаки зав"язали їм плаття мертвими вузлами.
І тому зустрічали дівчатка німців в "негліже"
А це рідна вулиця пані Інни.
Вертаємося в 1944р. Наші війська ввійшли в Товмач і пішли на х.Братський.
Але через декілька днів німці знову вернулися. І на цю вулицю привезли на "безтарках"
поранених наших бійців. Це були молоді хлопці. Деякі з них кричали: "Добийте мене!"
Подальшу долю їх Інна Кузьмівна не знає.
Сюди також привезли радянського офіцера. Його допитували, а потім повели на розстріл
по цій дорозі.
А тут розстріляли радянського офіцера.
Три дні лежав офіцер РА без обмундировання, прикритий шинелькою.
А потім мати Інни Кузьмівної з сусідкою упрохали німців дати дозвіл на поховання.
Жінки на шинелі відтягли солдата до груші і там поховали.
Документів в нього не було. На грудях лежала прострілена купюра в 100 рублів.
Там і поховали офіцера. Пізніше прах бійця перенесли в братську могилу.
Далі ми їдемо на вул.Шевську. В кінці городів могила невідомого радянського льотчика
Доглядає за могилою сім"я Крамарів.
Аня КрамарЩо хотілося сказати? Треба щоб сільрада допомогла їм хоча би фарбою.
Які нині гроші у селян?
Можливо треба перенести прах солдата на кладовище?
Все це у веденні місцевої влади.
Їдемо на хутір Братський.
Стоять розвалені хати. Люди виїхали звідси 8-10 років тому.
Вертаємося в Товмач.
Тут був сад. І на цьому місці були поховані бійці, які загинули на х. Братський.Скільки їх було? Яма була розміром 5 на 5 метрів. В 50-х роках останки воїнів перенесли в братську могилу.
І ще один епізод.
Коли наші війська відступили з Товмача, в село прибилися з Кавунівки дві наші радистки -
Таня і Наташа. Вони переховувалися в покинутій хаті. Допомагав їм Микола Габро.
Коли німці встановили батареї по вул.Шевській, то радистки дали координати і радянська
артилерія відкрила по них вогонь з Кримок. Так було розбито і німецьку кухню.
Перед відступом німці німці зібрали людей біля церкви. Що вони хотіли зробити?
Загнати в церкву і спалити? Радистки передали координати і і наші батареї відкрили
вогонь. Снаряди падали біля церкви. Німці поховалися в церкві, а народ "ноги в руки" і навтік.
А церкву, де лежали поранені румуни і козаки, два німці під час відступу спалили.
Коли наші війська звільнили Товмач, Таня і Наташа прйшли до Миколи Габро.
Вони були у військовій формі і з ними був командир. Він подякував діду за
допомогу нашим радисткам. Дівчатта тепло попрощалися з Миколою Габро І
вперед "На Захід!"
Отак і пройшла наша поїздка по місцях боїв 1944 року.
10 травня 2013р.
вівторок, 14 травня 2013 р.
"Вибори"
Вибори
Газета "Голос Посулля" (це районка на моїй малій Батьківщині)
надрукувала мою замітку "Вибори" з циклу "Сільські історії"
Все вірно. Але я не написав, хто ж був цей член виборчої комісії, якого
шукали три дні. Просто не захотів називати прізвище.
А це був мій вчитель Шульга Михайло Олексійович.
Він вів нас в 2-4-х класах.
Приїхав він в наше село в 1956 році. Була в нього донька, старша за мене.
Це перша дівчина в селі, яка одягла штани і сіла за руль мотоцикла.
М.О. був строгим вчителем. Колись і мені перепало по голові метром.
Шишка була добряча!
Але він і його дружина (також вчителька) були склочними людьми.
І врешті, педколектив їх вижив з нашої школи.
Пройшло декілька років і Шульга появився в селі. І як!!
На машині "Волга-ГАЗ-21" кольору кави з молоком.
Для села це була сенсація!
Як склалася його доля, мені невідомо.
Але пам"ять про мого вчителя залишилася
надрукувала мою замітку "Вибори" з циклу "Сільські історії"
Все вірно. Але я не написав, хто ж був цей член виборчої комісії, якогошукали три дні. Просто не захотів називати прізвище.
А це був мій вчитель Шульга Михайло Олексійович.
Він вів нас в 2-4-х класах.
Приїхав він в наше село в 1956 році. Була в нього донька, старша за мене.Це перша дівчина в селі, яка одягла штани і сіла за руль мотоцикла.
М.О. був строгим вчителем. Колись і мені перепало по голові метром.
Шишка була добряча!
Але він і його дружина (також вчителька) були склочними людьми.
І врешті, педколектив їх вижив з нашої школи.
Пройшло декілька років і Шульга появився в селі. І як!!
На машині "Волга-ГАЗ-21" кольору кави з молоком.
Для села це була сенсація!
Як склалася його доля, мені невідомо.
Але пам"ять про мого вчителя залишилася
 | Микола Гнатюк - Ах, моє ти село | 04:05 |
Підписатися на:
Дописи (Atom)