понеділок, 4 січня 2021 р.

 НАРИСИ ІСТОРІЇ МЕДИЦИНИ ШПОЛИ

Довго вагався, чи вистачить здоров"я, сил, терпіння та вміння на збір та висвітлення історії розвитку системи охорони здоров"я в Шполі. Потім задав собі запитання: "А хто як не я?"
Спонукала мене взятись за перо несправедливість, яка є на сьогодні по відношенню до такої важливої проблеми ,як медицина. Вивчаючи історичну спадщину Шполи та Шполянщини, мимоволі натрапляв на уривки з історії медицини. Вони фрагментарні та несистематизовані й написані істориками та освітянами.
Для мене є цінними й стали корисними роботи історика Віктора Васильовича Шевчука, групи авторів під керівництвом В. О. Вороневича та В. М. Кузьміна, і я використовую їх з великою вдячністю, описуючи історію медичної галузі.
Самотужки осилити пласт цієї історії неможливо, й займе величезний проміжок часу, тому підемо шляхом збору інформації погалузево. Кожен спеціаліст вузького профілю збирає історію розвитку своєї служби, а я систематизую та упорядковую її .
Мета цієї роботи - залишити історію галузі та пам"ять про тих, хто віддав своє здоров"я, сили, вміння наданню допомоги населенню міста .Особливість цієї інформації полягає в тому, що більшість її зібрана з вуст живих свідків, учасників подій.
Властивість людської пам"яті не тільки зберігати інформацію, але й втрачати та плутати її .Як правило, зберігається краще позитивне та афективно насичене. Тому можливі якісь помилки ,неточності, але є можливість їх виправити, так як матеріал друкується на широкий загал і в коментарях можна внести поправки.
Розраховую на здоровий глузд та конструктив при перегляді матеріалу , а не на напади на когось з колег.
Зробити це зараз, означає не втратити шанс на правдивість ,достовірність та історичну справедливість. Адже, чим далі віддаляємоь від історії події, тим більше втрачається можливість її мати правдивою та точною.
Успіхів нам на шляху подолання перешкод.
Так що ж таке медицина та хто такі медики? Хтось відповість, що це одна з галузей в сфері людського життя та одна з багатьох професій. Як на сьогодні, взагалі скажуть - сфера послуг .Не будемо заглиблюватись в давні часи та цитувати клятву Гіппократа ,а повернемось в минуле на якихось 50-60 років назад.Ще нас вчили ,що медицина- це мистецтво! Насправді, мистецтвом було встановити контакт з хворим, подати йому сигнали, на які він реагував би відкритістю та відвертістю ,щоб повірив лікарю. Мистецтвом було побачити по зовні ,очах, міміці, рухах, ході симптоми(ознаки) проявів хвороби. Мистецтвом було зуміти віднайти в розмові, вивудити від хворого початок та перші ознаки проявів хвороби. Своєю емпатією, співчуттям та співпереживанням заслужити у хворого його повну довіру. Нас вчили ,що кожен хворий - це це унікальна індивідуальність й необхідно розуміти ,що одна й та ж хвороба в кожної людини протікає специфічно. Збираючи історію хвороби, треба заглиблюватись не тільки в історію життя пацієнта, а всієїї його родини .Що лікар, після відвідувань яког, хворому не стало краще, не є лікарем. Що лікар - це зразок зовнішності, манер поведінки, культури. Що це - зразок дисципліни, відповідальності ,точності ,пунктуальності. Що лікарі - це еліта в суспільстві. "Еліта - це сукупність таланту, розуму, честі й совісті" Є. М. Дудар.
Ми з вами свідки глобальних змін в житті людини. В медицину прийшли новітні технології. Якщо раніше основними способами обстеження були пальпація ,аускультація (вислуховування), перкусія (простукування), то зараз набагато інформаційнишими стали: УЗД, КТ, МРТ.
Стандартами обстеження та протоколами докорінно змінили підходи до обстеження та лікування хворих.
За останні роки різко впала престижність професії медика ,повага до нього в суспільстві. Різко контрастує зарплата медиків в порівнянні з іншими галузями .Вона нижча середньої по державі. Медицина фінансувалась й фінансується по залишковому принципу ,а наука - ще гірше .Багаті люди мають можливість лікуватись за кордоном й байдуже ставляться до проблем в охороні здоров"я. Збоку влади не відчувається зацікавленості в здоровій нації.

середа, 16 грудня 2020 р.

       СІЛЬСЬКІ  ЇСТОРІЇ
  
ВІДДАВАЛИ  КАТЮ ЗАМІЖ

   Літо 1962 року. По селу як  блискавка пронеслася  звістка: Катя  Сердюк (Микишка) виходить заміж! І  не просто заміж,  а аж на  Кубань! А було  Каті  аж  16 літ. 
 Село гуло..Як  так?  За  звичай  в  селі  як було?  Приходить  хлопець з  армії,  гуляє  з рік,  вибирає наречену  і весілля.  А  тут приїхав  якийсь  зайда  і забирає дівчину.  
Весілля такого,  що  триває декілька днів, не було. Була  вечірка?   Не знаю.
 Катя поїхала  на Кубань. Ходили чутки,  що  наречений якийсь далекий родич  Микишам.
Одного вечора батько Каті,  дядько  Петро,   присів біля  двору на колодки і хлопці давай його питати:
-Дядьку Петро! Як же це так,  що  ви віддали  Катю, не знаючи цю людину?
Петро почав розповідати.  Це треба послухати  його повільну особливу  мову.
   -Значиться,  так.
- Сидимо  ми з  Грицьком -(братом)   і на  скрипках граєм.  А  він кругом хати ходить та й  ходить.А  тоді  заходить. 
 Зняв  фуражку.
-Здрасті,- каже.
-Здрасті,  мил   чоловік,-кажемо ми.
- А можна  в бубін  ударить?
-Пожалста.  мил чоловік.
     Так він як узяв бубін,   як ударив!!!!!
- Так  ми з Грицьком  встали і сказали:
  -  Всьо!  Дочь твоя!!
    Через  рік  Каті  вернулася  в село.  Сімейне  життя не склалося. Вона  погарнішала,  приодяглася.. А потім поїхала на Донбас.
 Хтось говорив мені, що і нині проживає там.
 З  Катериною   пов"язана  моя співоча кар"єра.
  Але  це зовсім інша історія.
    

середа, 25 листопада 2020 р.

 МАГАЗИН  ШМУЛЯ
  Я  НАВЧАВСЯ В МЕДУЧИЛИШІ І  В  1963-1966рр. жив на вул. Шишкарівська №76 і 49.
З хлібом були проблеми.  З  1.09.1963р.ввели плату за  хліб в їдальнях, кафе  і т.д.
За хлібом були великі черги.
Після  в училищі ми бігли на квартиру,  перекушували, брали конспекти і бігли займати чергу  біля магазину,  що рядом з  4-ю школою. Хліб привозили,  коли починало сутеніти і продавали його не в магазині,  а збоку через маленьке віконце.
  А  Шмуль  Абрамович зробив так:  були складені списки  мешканців  Шишкарівки і хліб видавали  по  списку. Але  ми були не прописані.  Ми не мали ще паспортів.
 Але колись, ми   зайшли  в магазин  ,  нам повідомили, що директор дав вказівку видавати  студентам по хлібині в день. А  на Шишкаріці нас жило  чимало.
Цього хліба нам хватало з головою.
 Так що я дуже вдячний  Шмулю  Абрамовичу за піклування про  15-літніх пацанів.
  Дякую автору за цю публікацію.
Це нагадало мою  юність.

вівторок, 1 вересня 2020 р.

  Не ходите дети в школу,  А ходите в ресторан.  Пейте дети кока-колу  И целуйте модных дам.    З репертуара  60-х років

вівторок, 30 червня 2020 р.


          ЖЕНЩИНАМ – ПЕДИАТРАМ
  Кто-то в шутку  однажды  сказал,
 Что на женщине держится мир.
 Он, наверно,  по своему  прав,
 Тот мудрец, чье  я имя забыл
     Мир и дети- понятье  одно,
     Чтобы там  мудрецы не мудрили.
     Вам на хрупкие плечи легло
     Бремя тяжкое -ПЕДИАТРИЯ
Это праздник сегодня у вас.
Будни были вчера, будут завтра.
Я то знаю как труден подчас,
Хлеб насущный, у Вас -педиатров.
  Сколько будет  бессонных ночей
  Сколько будет тревог и печалий.
  Сколько раз  вам твердили " Зачем,
  Вы дорогу такую избрали".
Будет трудно порой на  душе.
Но в работе своей есть отрада:
Разве нежность в глазах малышей,
Не высокая в мире награда.
  Не стесняйтесь седин и морщин.
  Вы  своею работой красивы.
  Вы всегда восхищали мужчин
  Своей нежностью, лаской и силой.
Счастья вам и успехов в труде.
Пусть для грусти  не будет причины.
Все же  помните, что на Земле,
Где-то есть  педиатры-мужчины 


пʼятниця, 5 червня 2020 р.

                       ШАНОВНІ   ДРУЗІ!
Декілька днів тому я розмістив свій допис  "Спогади  про тата".
   Щиро вдячний  Вам за відгуки,  за теплі слова в адресу мого тата.
Дуже  зворушливо  те, що  його ще пам"ятають  і  так тепло  згадують.
    А тепер  про історію цього допису.
Я  лікар  і немає в  мене літературного хисту.
 А  років  10 тому  я  познайомився  в  Інтернеті з  неодинарною
людиною.   Це  Демидюк  Федір  Петрович-щирий українець.
 На жаль, його вже немає  серед нас...
   Петрович - мій  ровесник.  Народився на хуторі  поблизу  с. Шевченкове-
Батьківщині  Т.Г.Шевченка.  В  це село ходив  школу..
  Потім  навчався в  Черкасах.    Хіппував.      Попав  під ковпак КГБ.
І  добрі люди   йому  порадили:  "Линяй,  хлопче  в армію".
 І  Петрович  в  23 роки пішов на строкову  службу.
 Мабуть  там він  добре  себе  "проявив".
Коли  прийшла  рознарядка  на  відправку на навчання одного солдата
в  університет  ім. П.Лумумби, то послали  його,  Хоча  він і  безпартйним.
  Закінчив,  працював в Алжірі,  потім  осів в  Харкові.
Дуже вболівав  за долю  України.
  Петрович  запропонував мені  написати про батька.
Я  написав.  Він прочитав  і порадив  це  оформити  в  художній  формі.
Але я все  тягнув  резину. Тоді  Петрович затребував  всю мою 
писанину і оформив  сам. Надрукував і переслав  мені.
 Що   з    цього  вийшло-  до  Вашої  уваги.

                                   З  повагою  Микола  Сова