НАРИСИ ІСТОРІЇ МЕДИЦИНИ ШПОЛИ
понеділок, 4 січня 2021 р.
середа, 16 грудня 2020 р.
СІЛЬСЬКІ ЇСТОРІЇ
ВІДДАВАЛИ КАТЮ ЗАМІЖ
Літо 1962 року. По селу як блискавка пронеслася звістка: Катя Сердюк (Микишка) виходить заміж! І не просто заміж, а аж на Кубань! А було Каті аж 16 літ.
Село гуло..Як так? За звичай в селі як було? Приходить хлопець з армії, гуляє з рік, вибирає наречену і весілля. А тут приїхав якийсь зайда і забирає дівчину.
Весілля такого, що триває декілька днів, не було. Була вечірка? Не знаю.
Катя поїхала на Кубань. Ходили чутки, що наречений якийсь далекий родич Микишам.
Одного вечора батько Каті, дядько Петро, присів біля двору на колодки і хлопці давай його питати:
-Дядьку Петро! Як же це так, що ви віддали Катю, не знаючи цю людину?
Петро почав розповідати. Це треба послухати його повільну особливу мову.
-Значиться, так.
- Сидимо ми з Грицьком -(братом) і на скрипках граєм. А він кругом хати ходить та й ходить.А тоді заходить.
Зняв фуражку.
-Здрасті,- каже.
-Здрасті, мил чоловік,-кажемо ми.
- А можна в бубін ударить?
-Пожалста. мил чоловік.
Так він як узяв бубін, як ударив!!!!!
- Так ми з Грицьком встали і сказали:
- Всьо! Дочь твоя!!
Через рік Каті вернулася в село. Сімейне життя не склалося. Вона погарнішала, приодяглася.. А потім поїхала на Донбас.
Хтось говорив мені, що і нині проживає там.
З Катериною пов"язана моя співоча кар"єра.
Але це зовсім інша історія.
середа, 25 листопада 2020 р.
МАГАЗИН ШМУЛЯ
Я НАВЧАВСЯ В МЕДУЧИЛИШІ І В 1963-1966рр. жив на вул. Шишкарівська №76 і 49.
З хлібом були проблеми. З 1.09.1963р.ввели плату за хліб в їдальнях, кафе і т.д.
За хлібом були великі черги.
Після в училищі ми бігли на квартиру, перекушували, брали конспекти і бігли займати чергу біля магазину, що рядом з 4-ю школою. Хліб привозили, коли починало сутеніти і продавали його не в магазині, а збоку через маленьке віконце.
А Шмуль Абрамович зробив так: були складені списки мешканців Шишкарівки і хліб видавали по списку. Але ми були не прописані. Ми не мали ще паспортів.
Але колись, ми зайшли в магазин , нам повідомили, що директор дав вказівку видавати студентам по хлібині в день. А на Шишкаріці нас жило чимало.
Цього хліба нам хватало з головою.
Так що я дуже вдячний Шмулю Абрамовичу за піклування про 15-літніх пацанів.
Дякую автору за цю публікацію.
Це нагадало мою юність.
вівторок, 1 вересня 2020 р.
вівторок, 30 червня 2020 р.
Кто-то в шутку однажды сказал,
Что на женщине держится мир.
Он, наверно, по своему прав,
Тот мудрец, чье я имя забыл
Мир и дети- понятье одно,
Чтобы там мудрецы не мудрили.
Вам на хрупкие плечи легло
Бремя тяжкое -ПЕДИАТРИЯ
Это праздник сегодня у вас.
Будни были вчера, будут завтра.
Я то знаю как труден подчас,
Хлеб насущный, у Вас -педиатров.
Сколько будет бессонных ночей
Сколько будет тревог и печалий.
Сколько раз вам твердили " Зачем,
Вы дорогу такую избрали".
Будет трудно порой на душе.
Но в работе своей есть отрада:
Разве нежность в глазах малышей,
Не высокая в мире награда.
Не стесняйтесь седин и морщин.
Вы своею работой красивы.
Вы всегда восхищали мужчин
Своей нежностью, лаской и силой.
Счастья вам и успехов в труде.
Пусть для грусти не будет причины.
Все же помните, что на Земле,
Где-то есть педиатры-мужчины
пʼятниця, 5 червня 2020 р.
Декілька днів тому я розмістив свій допис "Спогади про тата".
Щиро вдячний Вам за відгуки, за теплі слова в адресу мого тата.
Дуже зворушливо те, що його ще пам"ятають і так тепло згадують.
А тепер про історію цього допису.
Я лікар і немає в мене літературного хисту.
А років 10 тому я познайомився в Інтернеті з неодинарною
людиною. Це Демидюк Федір Петрович-щирий українець.
На жаль, його вже немає серед нас...
Петрович - мій ровесник. Народився на хуторі поблизу с. Шевченкове-
Батьківщині Т.Г.Шевченка. В це село ходив школу..
Потім навчався в Черкасах. Хіппував. Попав під ковпак КГБ.
І добрі люди йому порадили: "Линяй, хлопче в армію".
І Петрович в 23 роки пішов на строкову службу.
Мабуть там він добре себе "проявив".
Коли прийшла рознарядка на відправку на навчання одного солдата
в університет ім. П.Лумумби, то послали його, Хоча він і безпартйним.
Закінчив, працював в Алжірі, потім осів в Харкові.
Дуже вболівав за долю України.
Петрович запропонував мені написати про батька.
Я написав. Він прочитав і порадив це оформити в художній формі.
Але я все тягнув резину. Тоді Петрович затребував всю мою
писанину і оформив сам. Надрукував і переслав мені.
Що з цього вийшло- до Вашої уваги.
З повагою Микола Сова














