МАГАЗИН ШМУЛЯ
Я НАВЧАВСЯ В МЕДУЧИЛИШІ І В 1963-1966рр. жив на вул. Шишкарівська №76 і 49.
З хлібом були проблеми. З 1.09.1963р.ввели плату за хліб в їдальнях, кафе і т.д.
За хлібом були великі черги.
Після в училищі ми бігли на квартиру, перекушували, брали конспекти і бігли займати чергу біля магазину, що рядом з 4-ю школою. Хліб привозили, коли починало сутеніти і продавали його не в магазині, а збоку через маленьке віконце.
А Шмуль Абрамович зробив так: були складені списки мешканців Шишкарівки і хліб видавали по списку. Але ми були не прописані. Ми не мали ще паспортів.
Але колись, ми зайшли в магазин , нам повідомили, що директор дав вказівку видавати студентам по хлібині в день. А на Шишкаріці нас жило чимало.
Цього хліба нам хватало з головою.
Так що я дуже вдячний Шмулю Абрамовичу за піклування про 15-літніх пацанів.
Дякую автору за цю публікацію.
Це нагадало мою юність.
середа, 25 листопада 2020 р.
вівторок, 1 вересня 2020 р.
вівторок, 30 червня 2020 р.
ЖЕНЩИНАМ – ПЕДИАТРАМ
Кто-то в шутку однажды сказал,
Что на женщине держится мир.
Он, наверно, по своему прав,
Тот мудрец, чье я имя забыл
Мир и дети- понятье одно,
Чтобы там мудрецы не мудрили.
Вам на хрупкие плечи легло
Бремя тяжкое -ПЕДИАТРИЯ
Это праздник сегодня у вас.
Будни были вчера, будут завтра.
Я то знаю как труден подчас,
Хлеб насущный, у Вас -педиатров.
Сколько будет бессонных ночей
Сколько будет тревог и печалий.
Сколько раз вам твердили " Зачем,
Вы дорогу такую избрали".
Будет трудно порой на душе.
Но в работе своей есть отрада:
Разве нежность в глазах малышей,
Не высокая в мире награда.
Не стесняйтесь седин и морщин.
Вы своею работой красивы.
Вы всегда восхищали мужчин
Своей нежностью, лаской и силой.
Счастья вам и успехов в труде.
Пусть для грусти не будет причины.
Все же помните, что на Земле,
Где-то есть педиатры-мужчины
Кто-то в шутку однажды сказал,
Что на женщине держится мир.
Он, наверно, по своему прав,
Тот мудрец, чье я имя забыл
Мир и дети- понятье одно,
Чтобы там мудрецы не мудрили.
Вам на хрупкие плечи легло
Бремя тяжкое -ПЕДИАТРИЯ
Это праздник сегодня у вас.
Будни были вчера, будут завтра.
Я то знаю как труден подчас,
Хлеб насущный, у Вас -педиатров.
Сколько будет бессонных ночей
Сколько будет тревог и печалий.
Сколько раз вам твердили " Зачем,
Вы дорогу такую избрали".
Будет трудно порой на душе.
Но в работе своей есть отрада:
Разве нежность в глазах малышей,
Не высокая в мире награда.
Не стесняйтесь седин и морщин.
Вы своею работой красивы.
Вы всегда восхищали мужчин
Своей нежностью, лаской и силой.
Счастья вам и успехов в труде.
Пусть для грусти не будет причины.
Все же помните, что на Земле,
Где-то есть педиатры-мужчины
пʼятниця, 5 червня 2020 р.
ШАНОВНІ ДРУЗІ!
Декілька днів тому я розмістив свій допис "Спогади про тата".
Щиро вдячний Вам за відгуки, за теплі слова в адресу мого тата.
Дуже зворушливо те, що його ще пам"ятають і так тепло згадують.
А тепер про історію цього допису.
Я лікар і немає в мене літературного хисту.
А років 10 тому я познайомився в Інтернеті з неодинарною
людиною. Це Демидюк Федір Петрович-щирий українець.
На жаль, його вже немає серед нас...
Петрович - мій ровесник. Народився на хуторі поблизу с. Шевченкове-
Батьківщині Т.Г.Шевченка. В це село ходив школу..
Потім навчався в Черкасах. Хіппував. Попав під ковпак КГБ.
І добрі люди йому порадили: "Линяй, хлопче в армію".
І Петрович в 23 роки пішов на строкову службу.
Мабуть там він добре себе "проявив".
Коли прийшла рознарядка на відправку на навчання одного солдата
в університет ім. П.Лумумби, то послали його, Хоча він і безпартйним.
Закінчив, працював в Алжірі, потім осів в Харкові.
Дуже вболівав за долю України.
Петрович запропонував мені написати про батька.
Я написав. Він прочитав і порадив це оформити в художній формі.
Але я все тягнув резину. Тоді Петрович затребував всю мою
писанину і оформив сам. Надрукував і переслав мені.
Що з цього вийшло- до Вашої уваги.
З повагою Микола Сова
Декілька днів тому я розмістив свій допис "Спогади про тата".
Щиро вдячний Вам за відгуки, за теплі слова в адресу мого тата.
Дуже зворушливо те, що його ще пам"ятають і так тепло згадують.
А тепер про історію цього допису.
Я лікар і немає в мене літературного хисту.
А років 10 тому я познайомився в Інтернеті з неодинарною
людиною. Це Демидюк Федір Петрович-щирий українець.
На жаль, його вже немає серед нас...
Петрович - мій ровесник. Народився на хуторі поблизу с. Шевченкове-
Батьківщині Т.Г.Шевченка. В це село ходив школу..
Потім навчався в Черкасах. Хіппував. Попав під ковпак КГБ.
І добрі люди йому порадили: "Линяй, хлопче в армію".
І Петрович в 23 роки пішов на строкову службу.
Мабуть там він добре себе "проявив".
Коли прийшла рознарядка на відправку на навчання одного солдата
в університет ім. П.Лумумби, то послали його, Хоча він і безпартйним.
Закінчив, працював в Алжірі, потім осів в Харкові.
Дуже вболівав за долю України.
Петрович запропонував мені написати про батька.
Я написав. Він прочитав і порадив це оформити в художній формі.
Але я все тягнув резину. Тоді Петрович затребував всю мою
писанину і оформив сам. Надрукував і переслав мені.
Що з цього вийшло- до Вашої уваги.
З повагою Микола Сова
четвер, 4 червня 2020 р.
понеділок, 25 травня 2020 р.
СПОГАДИ ПРО ТАТА
Шановні земляки!
Я довго думав над таким питанням:
а є смисл виставляти на сторінку нашого села історію життя мого батька?
Але прийшло таке бачення тих подій.
1. В селі ще живуть люди, які пам"ятають мого тата.
2.Біографія мого батька- це не тільки історія життя одної людини.
Це історія покоління, яке пережило Голодомор і страшну війну.
Це і історія мого покоління, яке будувало комунізм і вірило в те, що
"На пыльных тропинках далеких планет
Останутся наши следы."
За всі зауваження і коментарі буду щиро вдячний.
Шановні земляки!
Я довго думав над таким питанням:
а є смисл виставляти на сторінку нашого села історію життя мого батька?
Але прийшло таке бачення тих подій.
1. В селі ще живуть люди, які пам"ятають мого тата.
2.Біографія мого батька- це не тільки історія життя одної людини.
Це історія покоління, яке пережило Голодомор і страшну війну.
Це і історія мого покоління, яке будувало комунізм і вірило в те, що
"На пыльных тропинках далеких планет
Останутся наши следы."
За всі зауваження і коментарі буду щиро вдячний.
неділя, 3 травня 2020 р.
ПАСКА
Пройшла Паска. Ідуть поминальні дні. Згадав дитинство.
50-ті роки. Паска проходила так.
Вранці мама ставила на стіл яйця-не крашені. Тато не дозволяв красити яйця, хоча і не був комуністом. Потім відкривали барильце, де в смальці були домашня ковбаса і кендюх.
Снідали і тато йшов до школи. Там збиралися учні старших класів і йшли садити дерева вздовж дороги на Недригайлів. На погоду не звертали уваги. Було таке, що йшов сніг, але робота кипіла. За моя пам"ять там скільки насадили, що якби воно все виросло, то там повинен бути дрімучий ліс.
В ті роки церква в Недригайлові працювала і "несвідомі" сакунівці ходили святити Паску. Стояли там всю ніч. Деякі брали з собою і дітей.
В понеділок, на шкільній лінійці проводився розбір "польотів". Ставили перед строєм і ганьбили.
А молодші хлопчаки ранком ходили по дворах і кричали "Христос Воскрес!"
За це вони вони отримували крашанку, а якщо це була рідня, то і писанку. Також додавали печиво і цукерки.
Я, звичайно, сидів вдома.
Потім народ йшов на кладовище.
Повсюду на кладовище йдуть в поминальні дні, після Паски, а в Сакунисі не так. Чому?
Коли я збирався їхати в село в 2011р., то запитав в однокласника: "Коли краще приїхати, щоб зустріти більше людей?"
Відповідь "На Паску"
На кладовищі люди підходили до могил свої рідних, клали печиво, цукерки і крашанки.
А поті одна з жінок брала крашанку і катала нею по могилі, промовляючи жалібні слова.
Потім крашанку відпускали. А так як могили були у вигляді земляного горбика, то крашанка котилася вниз. І тут наступав вирішальний момент.
Весь цей час навколо могили стояв натовп "жаждущих"-хлопчаки.І кожний хотів схопити те яйце. Схопили і до наступної могили.
А потім в кінці кладовища застеляли домашні рушники, викладали все смачненьке і поминали рідних.
Співали? Бувало.
Дід Микиш Грицько говорив так: "На поминках ХАРАШО! Не треба чекати поки почастують. Бери наливай і пий. Одне погано : співати не можна. Але після четвертої чарки і співали"
Пройшла Паска. Ідуть поминальні дні. Згадав дитинство.
50-ті роки. Паска проходила так.
Вранці мама ставила на стіл яйця-не крашені. Тато не дозволяв красити яйця, хоча і не був комуністом. Потім відкривали барильце, де в смальці були домашня ковбаса і кендюх.
Снідали і тато йшов до школи. Там збиралися учні старших класів і йшли садити дерева вздовж дороги на Недригайлів. На погоду не звертали уваги. Було таке, що йшов сніг, але робота кипіла. За моя пам"ять там скільки насадили, що якби воно все виросло, то там повинен бути дрімучий ліс.
В ті роки церква в Недригайлові працювала і "несвідомі" сакунівці ходили святити Паску. Стояли там всю ніч. Деякі брали з собою і дітей.
В понеділок, на шкільній лінійці проводився розбір "польотів". Ставили перед строєм і ганьбили.
А молодші хлопчаки ранком ходили по дворах і кричали "Христос Воскрес!"
За це вони вони отримували крашанку, а якщо це була рідня, то і писанку. Також додавали печиво і цукерки.
Я, звичайно, сидів вдома.
Потім народ йшов на кладовище.
Повсюду на кладовище йдуть в поминальні дні, після Паски, а в Сакунисі не так. Чому?
Коли я збирався їхати в село в 2011р., то запитав в однокласника: "Коли краще приїхати, щоб зустріти більше людей?"
Відповідь "На Паску"
На кладовищі люди підходили до могил свої рідних, клали печиво, цукерки і крашанки.
А поті одна з жінок брала крашанку і катала нею по могилі, промовляючи жалібні слова.
Потім крашанку відпускали. А так як могили були у вигляді земляного горбика, то крашанка котилася вниз. І тут наступав вирішальний момент.
Весь цей час навколо могили стояв натовп "жаждущих"-хлопчаки.І кожний хотів схопити те яйце. Схопили і до наступної могили.
А потім в кінці кладовища застеляли домашні рушники, викладали все смачненьке і поминали рідних.
Співали? Бувало.
Дід Микиш Грицько говорив так: "На поминках ХАРАШО! Не треба чекати поки почастують. Бери наливай і пий. Одне погано : співати не можна. Але після четвертої чарки і співали"
Підписатися на:
Дописи (Atom)














