Функціональна  діагностика

Медицина другої половини 20-го століття збагачувалась впровадженням нових технологій обстеження хворих. Вже кінець 60-х років в районах не можна уявити без ЕКГ обстежень кардіологічних хворих .Від простих ЕКГ кабінетів ,згодом переходили до кабінетів функціональної діагностики. Нашій райлікарні поталанило, що серед терапевтів віднайшлась надзвичайно енергійна, активна, підтримуюча новаторство, вміюча знайти підхід до керівництва та талантом переконувати - це Юраш Раїса Саватівна. Саме вона заснувала кабінет функціональної діагностики в нашій лікарні, саме вона підбирала, готувала та навчала кадри для нього. На кінець 60-х років в лікарні з"явився ЕКГ апарат на якому працювала Золотоверха Олександра Іванівна. Шифрували ЕКГ лікарі- терапевти, а потім деякий час очолювала цю службу Пісчана Ніна Євгенівна .З 1983 по 1987 роки в кабінеті ФД працював Корпяк Степан Петрович, про що він детально розповість нижче. З 1989 по 2011 роки в кабінеті ФД працювала Римська Валентина М иколаївна. Короткий період часу працювала й Ніколенко Ірина Володимирівна. Необхідно відзначити, що в кабінеті працювали чудові люди та кваліфіковані працівники середньої ланки, які оволоділи методами обстеження на рівні лікарів. Це:Трушева Надія Дмитрівна, Килимиста Галина Петрівна, Кускова Алла Тимофіївна та санітарочка Вовк Зінаїда Миколаївна . В кабінеті функціональної діагностики також працювали :Боін Ірина Іванівна, Недопас Людмила, Михайленко Ольга ( вибачте, не знаю по- батькові -підкажіть), Бабенко Микола Петрович. Кабінет завжди вирізнявся естетичним оформленням та тишою й спокоєм, які носили в собі навіть лікувальний ефект. В 2007 році від функціональної діагностики відокремилась окрема служба, яку й очолив та заснував Корпяк Степан Петрович. Поринемо разом з ним в його детальні та приємні й величні, як для району, спомини.В 1983 році, після закінчення інтернатури ,приступив до роботи лікаря-функціоналіста Шполянської поліклініки. Отримав кабінет, в якому були електрокардіограф чорнильний, спірометр, пневмотахометр, секундомір, двоступінчата тумбочка, фонокардіограф без паперу і в додачу Золотоверху Олександру Іванівну, з якою ми зразу й подружились. На той момент дефіцитом було все. Папір для ЕКГ використовували газетний та упаковочний. Їздити приходилось по всьому району у пошуках цього паперу. Потім, за допомогою бритви, розрізали його на смужки, змотували в рулони. Цього вистачало на кілька днів роботи. І, що саме головне, сприймалось як норма.

З приходом в міністри Є.Чазова було розкрито правду про місцезнаходження нашої медицини і наскільки ми відстаємо від світового рівня. Так, як він був кардіологом, в першу чергу розпочалось переоснащення цієї служби. Ми побачили, що електрокардіографи бувають акумуляторі, дво, чотири, шестиканальні. Для функціональних проб є велоергометр. Для дослідження функції дихання є спірограф. Папір вже не треба було різати. З"явився термопапір. На це все потрібно було гроші. А так як переоснащення йшло по всім напрямкам, грошей катастрофічно не вистачало. Потрібно було задовольняти й інші служби. В першу чергу це реанімацію, рентгетслужбу, стоматологію та акушерство.

Нами тоді керувала Юраш Р.С.. Враховуючи її пробивні навички, ми реформувались швидше інших. На той час в лікарні вже була ЕОМ, а у кожний кабінет дільничного лікаря був заведений монітор. До неї був закуплений експрес аналізатор ЕКГ.Але для того, щоб ця співдружність запрацювала, потрібно було перешифрувати карточнки хворих у десятинній системі. На ЕОМ тоді працював Олександр Гірман, але, ми не змогли доказати потрібність цієї справи, можливо й добре. Бо на той момент вже стрімко наступала ера компьютерізації.

Так, як з нас вимагали проведення ЕКГ всім пацієнтам 40+, нам додали ще одну ставку медсестри. Так у нас з’явилась Галина Ніковська. В той час ми працювали в дві зміни, робили до 100 ЕКГ, 3-4 спірограми, 2-3 велоергометрії на день, до 30 досліджень функцій зовнішнього дихання.

На той момент ставку лікаря функціональної діагностики перейменовують на ставку лікаря клінічного фізіолога. І на цій основі нам почали додавати інші, не притаманні службі, функції. Це ендоскопія та УЗД.

Влітку 1984 року я пройшов курси ендоскопістів при обласній лікарні, і незабаром ми отримали перший ендоскоп. Тоді було модно робити відкриття кабінету. І ми зійшлись на даті 1 грудня 1984 року. Підготовили кабінет, устаткували його всім необхідним. На відкриття приїхав Рудьковський, Діденко проводить екскурсію. Все йде по плану. Але я зрозумів щось не так, бо вони зайшли в халатах. Діденко хвилюється. І тут Рудьковський видає: « Що це за відкриття без хворого. Давайте починайте Степане Петровичу, а ми подивимось». А хворого ми не підготовили. Виручає ситуацію Олександра Іванівна: « Я перший пацієнт». Галина починає підготовку. Обезболюємо. Укладаємо хворого на перев’язочний стіл. Начальство виходить з кабінету. Ми з полегшенням видихнули. Але тут Олександра Іванівна:»У мене виразка з війни, дивіться!».Так у нас вийшло перше обстеження і з’явився перший пацієнт.

Після цього вони повертаються в кабінет, і в дружній невимушеній обстановці приймається рішення про створення міжрайонного ендоскопічного центру на базі нашої лікарні.

Після цієї розмови ми відкриваємо ставку ще однієї медсестри, на яку прийняли Валентину Красюк.

Ми були одними з перших кабінетів в Україні та тодішньому Союзі, відкритим в умовах поліклініки. Цим ще раз довели безпеку ендоскопічного обстеження.

Три роки ендоскопія працює в штаті кабінету функціональної діагностики. Чиниться шалений опір та несприйняття методики зі сторони старших лікарів. Але довіра до ендоскопії з кожним днем зростає. І спочатку молодші лікарі, а потім вже й старші, починають менше довіряти рентгену. І остаточну крапку в прийняті ендоскопії ставлять хірурги обласного онкологічного диспансеру, беручи на операцію хворих, оминаючи обласних спеціалістів.

В результаті цього, за рахунок резервних ставок облохоронвідділу, в листопаді 1987 року на нашій базі відкривається міжрайонний ендоскопічний центр, в який і переходять працювати я та Валентина Красюк. Кабінет оснащується сімома ендоскопами, що по тім міркам було захмарно. Та виділяється автомобіль для надання екстреної допомоги. Під наш вплив попадають Катеринопільський, Звенигородський, Лисянський, Городищанський райони та місто Ватутіне. Заради справедливості, потрібно сказати, що це була друга спроба відкриття ендоскопії в нашій лікарні. Перший ендоскоп, тоді ще лінзовий, застосував М .С. Волик, працюючи хірургом.

Розвиток ендоскопії йде шаленими темпами. На той момент курси по ендоскопії були лише в Москві. Тому ми, перші ендоскопісти, вчились по ходу один у одного. Переймали методики шляхом одноденних, дводенних курсів на робочому місці. Методики постійно оновлювались. На закупівлю додаткової апаратури потрібні були кошти. Лікарня з цим не справлялась. А замовлення апаратури за бюджетні кошти потребувало до двох років часу. Тому була лазійка, випросити гроші у інших не державних підприємств. А це колгоспи. Я дуже вдячний головам колгоспів Шемету , Борозняку, Вербовому, які ніколи не відмовляли в сумах, які б я не просив. Бо одне діло закупити апаратуру, а інше її утримувати.

Крім самої роботи і навчання потрібно було вчити і інших лікарів, бо цього в інститутах не вчили. Розказувати потрібно було не лише опис заключення, але й вміти трактувати результат та на практиці вибирати правильне лікування. З’явилися десятки хвороб про, які раніше лише здогадувались. А про їхнє лікування взагалі не було нічого відомого.

Так, у 1982 році австралієць Маршалл відкрив причину виразкової хвороби шлунку- мікроорганізм хелікобактер пілорі. В 1987 році відкрив методику лікування виразкової хвороби. І поки в союзі точилась боротьба між світилами про доцільність методики, ми в 1990 році одні з перших почали виявляти цей мікроорганізм методом уреазного тесту, що дало можливість адекватного лікування виразкової хвороби. При призначанні цих препаратів хворі вже до вечора відчували результат, якого при старій методиці лікування потрібно було чекати до місяця.

По просьбі терапевтів поліклініки, частіше за інших ініціатором виступала Надія Михайлівна Пірогова. Ми майже кожного тижня проводили заняття, де розбирали клініку та сучасне лікування гастроентерологічних хвороб.

За час моєї роботи обстежено більше 40 тисяч хворих. Стало можливим виявляти начальні форми раку стравоходу, шлунку, та товстого кишківника. По сьогодні, пацієнти, які дослухались до наших порад та вчасно прооперувались практично вилікувались від раку. А, завдяки, правильному підходу до лікування хелікобактернозалежних гастритів, захворюваність на рак шлунку значно зменшилась. Після доведення, що однією з причин виникнення раку є хелікобактер, нам вдалось підняти процент обстеження на нього майже до 80. Проведено сотні поліпектомій, зупинено десятки кровотеч, видалено сотні сторонніх тіл, починаючи з голок, кісток та закінчуючи виделками та ручками від виварок.

Завдяки співпраці з лікарями-гістологами, спочатку Мартинюком В.Ю. та його лаборантом Бабіченком В., а потім і лікарю Шпарі А., ми в дводенний термін отримували дуже важливу гістологічну інформацію, що вирішувала подальший шлях лікування. А цитологічні результати від лікаря Шпари Л. давали можливість вже через 15-20 хвилин приймати правильну тактику ведення пацієнта.

Незмінно зі мною працювала медична сестра (по освіті акушерка) Валентина Володимирівна Красюк. Із молодших медпрацівників хочеться відмітити Дерев’янко Валентину (по освіті ветфельдшер), Мізімову Людмилу та багатьох інших, що працювали у нас короткий період часу.Окрему подяку висловлюю медтехнікам Олегу Ільченку, а також Миколі Сторчаку І. Кошовому, які завжди допомагали підтримувати апаратуру в робочому стані, а частину і удосконалювати.

Щоб рухатись уперед потрібно було стрімко бігти і ми бігли завдяки підтримці Діденка, Рудьковського та місцевої влади. З початком кризи ми просто бігли. А далі йшли кроком. За небажанням місцевої влади підтримувати наш кабінет та інші міжрайонні служби та відділення, ми втратили значення міжрайонного центру, що призвело до послаблення фінансування та скорочення штатів. З лікарні, слава про яку котилась по всьому Союзі, ми стали звичайною провінціальною лікарнею з невідомим майбутнім.

В 2007 році я вийшов на пенсію за вислугою років.З 03. 12. 2007 року прийнята на посаду лікаря ендоскопіста Домчук Оксана Миколаївна ,яка в 2003 році закінчила Тернопільський медуніверситет й пройшла спеціалізацію в КМАПО ім. Шупіка по фаху "Ендоскопія" й плідно продовжувала працювати. У 2017 році ендоскопічна служба поповнилась відеогастроскопом ,що дало змогу перейти на якіно новий рівень ендоскопічної допомоги. У 2019 році ендоскопічний кабінет перенесено з поліклініки в стаціонар. З лютого 2020 року лікар-ендоскопіст працює на 0,75 ставки. Вірними помічниками в в кабінеті в останні роки були і є: Коваленко Антоніна , Слободяник Світлана Миколаївна та Шевченко Олена Анатоліївна. Дякую Кусковій Аллі Тимофіївні ,яка надала допомогу у відновлені історії служби.

 Розділ 13 ХІРУРГІЯ

Довго вагався й не міг підступитись до мрії дитинства - хірургії, до надзвичайно важливої, складної й героїчної галузі медицини. Гадаю, буде доречним полинути в далеке минуле й згадати людей, які започатковували мистецтво хірургії, до всесвітньо відомих облич. Засновником, таки, був великий Микола Іванович Пирогов (13 .11. 1810- 23. 11. 1881р р ). .Видатний хірург, анатом, педагог .Попечитель Київського навчального округу ( 1858 - 1861 р р ).Докторську дисертацію захистив у 22 роки!!! в Дерпті ( нині Тарту ).

Скліфасовський Микола Васильович ( 1836 -1904 р р). Завідував хірургічною госпітальною клінікою Університету Святого Володимира ( унів. ім. Тараса Шевченка). Учень М. І. Пирогова.

Караваєв Володимир Афанасійович - один з організаторів медичного факультету Університету Святого Володимира.

Волкович Микола Маркіянович -хірург-лікар ,доктор медицини.

Амосов Микола Михайлович (6. 12. 1913 - 12. 12. 2007 рр) всесвітньо відомий хірург, вчений, педагог наших часів.

Спробуємо дізнатись хто ж рятував населення нашого краю, вразі виникнення хірургічних захворювань, від часів закінчення війни. В повоєнні роки хірургічну службу очолював Гурфімкель. На цьому, на жаль, до 1953 року інформації отримати не вдалось.

Гадаю, що вдіємо правильно ,якщо вважатимемо, що в другій половині 20-го століття ним став Павло Пилипович Лихолай, який в травні 1953 року зарахований ординатором хіруогічного відділення, а з серпня - завідуючим відділенням. З 1954 року приступив до роботи молодий талановитий хірург Дашківський Анатолій Васильович ,який до 1967 року багато зробив для надання хірургічної допомоги шполянам, (переведений гол. лікарем Золотоніської ЦРЛ ). Як ми вже знаємоб що з 1954 по 1957 роки П. П .Лихолай був головним лікарем, а потім знову повернувся до хірургічної діяльності й до 1972 року продовжував завідувати відділенням, яке постійно знаходилось по вул. Мар"янівській.

З 1957 по 1960 роки хірургом працював Кукурудза Юрій Петрович, який поступив до клінічної ординатури, захистив кандидатську дисертацію. Продовжив займатись хірургією та наукою й в 1984 році захистив докторську дисертацію, а з 1986 по 2006 рік очолював кафедру дитячої хірургії Вінницького медінституту ім. М. І. Пирогова. З 1960 по 1962 рік працював хірургом Харченко В. Г., який поступив в ординатуру до Дніпропетровського медінституту .Захистив кандидатську, а потім і докторську дисертації й з 1983 по 1996 роки завідував кафедрою загальної хірургії.

В 1961 році з Водянської дільничної лікарні перейшов до хірургічного відділення Дмитро Степанович Заїка ,який під керівництвом Лихолая П. П. та Дашківського розкрився як талановитий хірург та вмілий організатор й в 1972 році прийняв правління відділенням у свого вчителя - Лихолая П. П. Завідував відділенням до 1981 року, коли був призначений заступником головного лікаря з медичної частини. В1965 році лави хірургів поповнив Василь Устимович Юраш, який приїхав з Миколаївщини. З 1963 по 1970 роки працював хірургом і талановитий Чайкун Анатолій Прокопович ( зманили на Вінничину). Рівень хірургічної допомоги в зазначені часи, окрім всіх екстренних випадків, включав й резекції шлунку та холецистектомії. П. П. Лихолай навіть оперував на серці при ножовому пораненні.

В 1966 році хіругічні ряди поповнив Борис Федорович Войтович, який приїхав з Лебедина й все своє життя присвятив хірургії .З 1967 по 1968 рік працював анестезіологом та хірургом Шкарбан Павло Овсійович. Був забраний до армії, а в 1970 році переїхав до Києва ,захистив кандидатську дисертацію й працює в Національному інституті хірургії та трансплантології ім. О. О .Шалімова. З 1967 по 1970 роки працював хірургом Наконечний Леонід Леонтійович й був призначений головним лікарем залізничної лікарні. В1968 році приїхав до райлікарні хірург -уролог Михайло Іванович Пустільник, а згодом і хірург Володимир Юхимович Дідук, якого Пустільник переманив до урологічної служби. В 1970 році прийшли молоді хірурги Хонько Володимир Кузьмович та Сліньков Олександр Андрійович. В1972 році приступив до роботи травматолог Вишневський (ініціали, на жаль, не відомі), якого через рік забрали до армії. Повернувся до рідної Шполи й Шорубалко Іван Нікіфорович.

В 1974 році ряди хірургів поповнили молоді спеціалісти Гапонов Євгеній Вікторович та Доброслав Григорій Борисович ( останній працював до 1976 року), а також травматолог -Кочерженко Нона Кирилівна.

1976 рік з відкриттям нової лікарні, що по вул Амосова, (БАМ) приніс разючі зміни та реорганізацію й утвореня вузьких спеціалізацій та відділень. Від хірургії відокремились травматологія та урологія, утворивши самостійні відділення. Чисто хірургічних ліжок було 30 й очолював відділення Заїка Д. С.. В 1976 році після проходження інтернатури приїздить молодий хірург Нікорич Василь Серафимович (в 1981 році переїхав до Києва). З 1977 року з"являється в лікарні й дитячий хірург Дуженко Володимир Ананійович, який перейде незабаром на керівну роботу. В 1979 році приїхав після інтернатури молодий обдарований хірург Цапенко Олег Андрійович. В1980 році коло хірургів поповнив молодий хірург Капустянський Юрій Вікторович, який пізніше виїхав до Лівії.

В1981 році завідуючим призначили Володимира Кузьміча Хонька, який успішно керував відділенням до 2000 року й, на превеликий жаль, страшна та невиліковна хвороба забрала його передчасно. В1989 році після проходження інтернатури в м. Черкаси до хірургічних лав приєднався Погрібний Василь Анатолійович. Йому довелось змінити на посаді свого вчителя В. К. Хонька й керував службою до 2006 року. З 1989 по 2001 рік працював талановитий та досвідчений й авторитетний хірург Кабай Віктор Романович. Не без вини керівництва, змушений виїхати до м. Черкаси.

З 2004 по 2015 рік працював та з 2006 року й завідував відділенням також надзвичайно кваліфікований хірург Павлюк Анатолій Миколайович. З 2010 року працює й з 2016 року очолює хірургічну службу Голуб Юрій Вікторович, якому перепала доля бути й учасником сьогоднішньої війни, з 2015 по 2016 роки служити в медичній роті під Авдієвкою й надавати допомогу пораненим бійцям. З 2013 року після проходження інтернатури працює хірургом Осадчій Валерій Анатолійович. З 2018 по 2020 роки працював хірургом Чорний Ярослав Анатолійович. В 2020 році поповнив лави хірургів Осаула Святослав Віталійович.

Без надійних помічників медичних сестер не можливо уявити роботу хірургів. Зробимо спробу згадати їх і розраховую, що читачі підкажуть імена яких не назву. Операційний блок: Жук Степанида Степанівна, Полтавець Ніна Олексіївна, Шевченко Євгенія Степанівна, Бойко Людмила Василівна, Кролевець Алла Олександрівна, Ролдугіна Тетяна Дмитрівна, Яценюк Ірина Миколаївна, Шаркова Тетяна Валерівна, Шумило Таїса Юрівна, Менюк Ліна Анатоліївна, Сімерова Надія Олександрівна.

Медичні сестри хірургічного відділення: Підмогильна Г. М., Сухота О. М .,Сокуренко О. А., Матло Т. М., Фесенко Н. М., Голобор О. А., Лісовенко Н. І .,Шорубалко Л. В., Ковіка Л. М., Данілова Т. М., Царук Т. Ю., Ткаченко Л. Л., Франкевич А. І., Щутяк Н. О., Золотоверха І. М., Здоровець О. С.

Доземний уклін Юрашу Василю Устимовичу ,який надав величезний об"єм інформації про історію хірургічної служби та її людей.

0:00 / 0:00

0:00 / 0:00

+10

21Ви, Лариса Теліженко, Валерій Недопас та ще 18

5 коментарів

3 поширення

Подобається

Коментувати

Поширити