Ромни - ми живемо

 

ПАМ`ЯТНИК СВИНІ. В місті древнім на Сулі Стоїть пам`ятник Свині. За що ж слава і пошана? Не за шмат же добрий сала? Може в полум`я пішла? Скарб якийсь, хоча б, знайшла? Чи із мосту прямо в річку - Врятувала там... хоч кицьку? Кажуть, вдячні їй містяни, Що... смачне у неї сало. Тому в древньому Ромні Стоїть пам`ятник Свині. Може й добре... Хтось забув Що ж за смак колись той був. Гаманця кусають ціни - Втік подалі від свинини. І приходять до Свині Із поклоном у Ромні. Хтось почеше вуха, спину - Вже ковтає в роті слину. А як вгладять їй бочок - Ніби з`їв знов шашличок. Потримаєш за хвоста - І... насниться ковбаса. Кажуть, ті прикмети вірні - І правдиві і надійні. Знаю я лише одне : Шлунок лиш від них зведе. Я ж прикмету добру знаю, Хоч про неї забувають: Треба добре гнути спину, Щоби виростить свинину. ********** Щоб в пошані були свині, Ті, що в хліві і крикливі, Щоб у кожній хаті сало На столах не вибувало.

 СІЛЬСЬКІ  ЇСТОРІЇ

"КУРОЧКА  РЯБА"
       
     В  молодості,  коли  я називав своє  прізвище,  мене  завжди   запитували:   "А  ти не  родич Андрія  Сови?"    Нинішнє покоління  не  знає  хто  такий  Андрій  Сова,  а  моє  покоління  його  пам"ятає.  Андрій  Сова-  актор,  артист  естради,  читав  гуморески.
  Друге  питання: "А  ти  не  виступаєш  з  гуморесками?"   "Ні.  Я  медик."
  Хоча  було  діло.
   В  другій  половині  50-х років   в   газеті  "Радянська   Україна"  - орган  ЦК  КПУ  появилася  стаття  про  те,  що в  колгоспах  занедбано  птахівництво  і  в  магазинах  немає  в  продажу  яєць.
І потім  появилася  гумореска, здається Степана  Олійника,  на  цю  тему.
  І  тоді,  мій  тато,  а  він  керував драмкружком,  запропонував  прочитати цю  гумореску  в  клубі.
    Всю  її я  не пам"ятаю,  але дещо  залишилося  в  пам"яті.

             "Не  у  діда,  не  у баби
              Жила  собі  курка  ряба.
            А  жила  вона в  артілі,
           У  сарайчику похилим.
           На  бантині  ночувала,
           Не  неслась, бо  їла  мало.
          Так  вона  собі  жила,
         Їла  щось,   і  щось  пила.
        Наче  гриб  на  сонці  сохла,
       Але  все  таки  не  здохла."
  Далі  дослівно  не  пам"ятаю,   але  зміст  такий: 
"Вбігла  Христя  у  контору
Наша  курочка з  яйцем!"
  На  честь такої  події  влаштували  банкет,  танцювали  гопака.
  Виникло  питання:   А  що  робити  з  яйцем?
Вирішили  продати на  базарі.

   "5  карбованців  просили,
    За  полтинник  віддали"

  Примітка:  Артіль- це  колгосп.
Ціна  яєць була  5-6 крб  за  десяток.

  На  другий  деь  я я проснувся  знаменитим.
При  зустрічі  зі  мною всі  дорослі,  а  особливо  мужики, вже  здаля  кричали:
 ААА!     КУРОЧКА  РЯБА!!
 Я  вирішив  ще раз  здивувати земляків.  Знайшов  гумореску  і  вирішив  прочитати  її в  клубі.  Але  вона  була  довга.  І  під  час  виступу  замітив,  що  народ  вже  не  слухає.\,  перемовляється.
  І  тоді  я  зрозумів, Що  гуморески  повинні  буть короткими.
  На  цьому  мої  виступи  закінчилися. В школі  я  читав  вірші Т.Г.Шевченка і  др., але  це  вже  було не те.
 А  Я    на  довгий  час  залишився "  КУРОЧКА  РЯБА"  

       СУМИ,  МОЇ  СУМИ...

Що  для  мене  Суми?    Я  мало  прожив  в  Сумах-всього  6  років.  Але  це  дороге  для  мене  місто.  Це  місто  моєї юності. Перші  побачення,  перші  поцілунки,  стрибки з  парашутної  вишки,  танцмайданчик.  Бійки: Добровольна  проти  Пришиба,  Пришиб  проти  Дзержинки..
Перша  сигарета,   "Портвейн".   Все  це  було  вперше.
  В  1963 році  я   поступив  в  Сумське  медучилище.  Ми  приїхали  в  Суми  15-річними  пацанами з  сіл, де  навіть не  було десятирічної  школи.  Нас  було  видно  здалеку: широчезні  штани  з  манжетами, які ми потім  перешили  за  3 крб.,  сільська  говірка..
Вчитися було  нелегко.  Навчання  було  на  російській  мові.  Я  непогано  знав російську мову.
 Але  якщо з  новими  предметами   (анатомія,  біологія)   було  відносно  терпімо, то з  хімією,   фізикою,  математикою  було  трудніше. -  нові терміни.  Але здолали  ці  науки.
  В  2017р  я  організував  зустріч  однокурсників-  ми  не  бачилися  50  років!
Знайшов  майже  всіх.  На  жаль, не  всі  дожили  до  цього  часу.
Зібрался  біля  старого  медучилища,  посиділи,  потім  пішли  в  кафе. Кожний  розповідав  як  він  докотився  до  такаго  життя.

Лейтмотивом  зустрічі  було  таке:  "  Сова!  Де ти був  раніше?  Чому  ти  не  зібрав  нас  років 20-30 тому,  коли  ми  були молодшими?"

А  дійсно: нам  було  вже  по  70  років.

Роз"їхалися, знаючи,  що  вже  більше  не  побачимося.   Тепер  тільки  зв"язок  по  телефону.....

  І  наша  пісня   60-х  років:

 Бабка  розтирає  порошечки
Угощає  хвершала  яєчком.
Самогон  дістала із  куточка,
Похмеляйся  любимий синочку.
  Реціпе ун гвенті  умбіціді,
  Дентур талес дозес аспіріні.
  Розітреш як  можеш,  на  живіт  положеш,
  Та  й будеш  лежать.

 Ігор СкрипченкоГазета "Голос Посулля"

20 год  · 

САКУНИХА СЬОГОДНІ

День села Сакуниха – столиці однойменного старостинського округу, святкувалося у мирний час на православне свято пророка Іллі, яке в цьому році відзначається за новим православним українським календарем – сьогодні, 20 липня.

Рік не мирний, третій рік іде війна, тому і день села пройшов під знаком збору коштів на потребу ЗСУ.

Концертну програму підготували самодіяльні артисти з Сакунихського та Червонослобідського старостинських округів.

Розинкою сільського свята були стенди світлин 1950-2000 років, які надали місцеві жителі із сімейних альбомів. На знімках закарбувалася історія сільради, історія сіл, родин і мешканців села.

Люди підходили, коментували, обговорювали, багатьох на фото взнавали, а когось - ні.

Добре було б надалі засканувати ці фото і за допомогою сучасного комп'ютерного проектора у клубі влаштувати перегляд унікальних знімків для мешканців громади.

              ПАМ"ЯТІ  ШМУЛЯ  АБРАМОВИЧА
  1963 рік.  Я студент  1-го курсу медучилища.  "Общаги" в медучилищі  не  було,  тому  жив  на  Шишкарівській  в  приватному  секторі.  Там  жило  наших  чимало.
   З  1-го  вересня  1963 року була  введена  оплата за хліб в  їдальнях,  кафе  і т.п.
Черги  за хлібом страшні. Приходимо  на  квартиру,  перекусили, взяли  конспекти  і  до сірого  магазину, що напротив  4-ї школи,   займати  чергу.  Хліб  привозили коли  вже темніло і  продавали не в магазині, а  через маленьке віконечко збоку.
  Одного  разу  ми  заходимо  в  магазин  Шмуля  Абрамовича і  продавчиня  видає  нам по  хлібині.
Що  сталося?  Шмуль  Абрамович  дав команду  квартальним і  вони  зробили  списки  жителів  нашої вулиці.  Тепер  хліб  видавався по  спискам   і  черг  не  було..
 Спочатку  нас не включили в  ці  списки: ми ж  не  були  прописані (  у  нас  і паспортів  не  було),
 але Шмуль   Абрамович  знав,  що  тут живуть студенти  і  велів  видавати нам по  хлібині  в день.
  І  проблема  з  хлібом  була  вирішена.
 Ось  чому  я  і  виставив  це  фото.

      ІСТОРІЯ

Що  було там,  де  була прокуратура-  не  знаю.
  Коли  ми  приїхали  в  Шполу для  проходження  інтернатури  в  1975р.,то  тоді медичні  установи  розміщувалися  так:
Поліклініка   була  там,  де  нині  налогова.
У   Водолікарні на  першому поверху  були  "Швидка",  кухня  і терапія,
а на другому-  дитяче  відділення. Решта  відділень  були  на  Мар"яновскій.
Інфекційне  відділення було в  районі  автостанції,  там де  нині  СЕС.
Дитяча  консультація  була  по  вул. Таранця, там де зупинка,  але правіше.
Колись там було і  дитяче  відділення.  Потім консультацію перевели  в 
приміщення  поліклініки.
 Далі, в бік ставка, була  міліція- стара  забудова .
Там  де  нині стоїть останній будинок, перед майданом,  (справа  по  вул. Таранця), 
було  старе  сіре  приміщення. Там були  СЕС  і  молочна  кухня.