Лебединська тублікарня (продовження)

Проявила себе вольовою, рішучою, вимогливою та вкрай наполегливою. Запровадила жорстку дисципліну й вимагала дотримуватись профілактичих заходів при контакті з хворими. Негайно звязалась з завідуючим обласним відділом охорони здоров"я Шупіком й домовилась про зустріч. Перший візит здійснили з Гарбар В. Т. й просила та вимагала вирішити ряд актуальних проблем лікарні: провести лінію електропередачі, зробити дорогу з твердим покриттям та виділити автомобіль "Швидкої допомоги" для транспортування хворих. Цій тендітній, неспокійній на вдачу жінці, після декількох візитів до зав. ВОЗ вдалось зрушити питання з місця. Саме за часів керівництва Анастасії Олександрівни вдалось провести і ЛЕП, і вистелити дорогу, і "Швидку допомогу" отримати. З 1969 року, після повернення на Дніпропетровщину Кузьменко А. О. ,головним лікарем став Кваша Іван Васильович, який і здійснював керівництво нею до закриття 15.12. 1971 року. Проблема туберкульозу втратила актуальність, захворюваність та хвробливість набагато зменшились. Лікарню перепрофілювали під будинок- інтернат для дітей-інвалідів психоневрологічного профілю. Частина працівників залишилась працювати, а частина не змогла адаптуватись до специфічного тяжкого контингенту хворих і залишили інтернат.

Фтизіатричну допомогу хворим надавала велика кількість працівників середньої ланки й існування лікарні без них було не можливим. Згадаємо їх з глибокою подякою, на жаль, більша частина медсестер покинула нас назавжди.

Отже, медичну допомогу надавали: Завальська Анна Андріївна - старша мед сестра, Кравченко Ніна Полікарпівна - ст . медсестра. Медсестри : Цяпкало Марія Зінов"ївна, Кичата Марія Антонівна, Кузьменко(Ткаченко) Діна Ільківна, Бойко Віра Володимирівна, Тарасенко Марія Макарівна, Горбенко Марія Дмитрівна, Науменко Людмила Олексіївна, Мороз Любов Івовна, Сич ( Лоринець) Галина Юхимівна, Суденко Тамара Гаврилівна, Милько (Кисляк) Любов Василівна, Бурлака Поліна Гнатівна, Бурлака Микола Кас"янович, Онищенко Петро Григорович, Зозуля Іван Іванович, Демуз Раїса Пилипівна, Павленко Анна ?, Горбенко Віра Трохимівна, Середа- Кравченко Олена Іванівна, Титаренко Ольга Андріївна, Турченюк ? ?, Волкова Галина Іванівна -лаборант, Лопатко Анна Григорівна - стар. лаборант, Бричак Галина Афанасівна - рентген-лаборант, Дяченко Лілія Семенівна - дієтсестра.

Без вирішення фінансової сторони не може існувати жодна установа і в лікарні існувала бухгалтерія, яка й забезпечувала як фінансування утримання бази, хворих так і забезпечення працівників зарплатнею. Про першого головного бухгалтера існує ціла легенда. Ним був уродженець села Водяне Литвин Мусій Васильович. Розпочинав справу він один, самостійно робив нарахування зарплат, самостійно її видавав всім працівникам. Ось як описує його Гарбар В.Т.: "Отримував зарплату в Шполянському банку і пішки приносив до лікарні. Гроші носив в старому порваному мішку (без портфеля), ходив у драній куфайці і старій шапці та старих кирзових чоботях ( все заради конспірації), бо ходив самостійно через ліс без охорони. Наступним головним бухгалтером працював Турченюк Волдимир Кас"янович. Бухгалтерами працювали: Переміт Дмитро Григорович, Рудніченко Галина Василівна ( завдяки їй та її сину ми і маємо архів світлин), Кисляк Володимир Петрович, Ткаченко (Гарбар) Валентина Тимофіївна - касир та медстатистик ( це вона зберегла свої записи й через її доньку вони потрапили до мене), Лозовий Василь Харитонович, Онищенко Оксана Іванівна, Худик Анастасія Сафронівна - калькулятори меню. Онищенко Павло Петрович - медстатистик.

Харчування хворих в лікуванні має надзвичайну роль, адже цей контингент вимагав продуктів підвищеної калорійності. Один ліжко-день коштував 1крб 18 коп, а в звичайних стаціонарах на хворого закладалось 50 коп. Меню було різноманітним, багатим і навіть прислухались до замовлень хворих, а готували : відбивні, котлети, "безіменки", холодець, макарони по флотські

, омлети, жаркоє, борщі, а на свята: торти та різноманітні солодощі. Шеф-кухарами були : Асмадьярова Марьям Галеївна, Кваша Валентина Василівна. Кухарі : Переміт Явдоха Дмитрівна, Коливай Галина Павлівна, Темненко Марія Миколаївна, Крещенко Віра Федотівна. Буфетниці : Фуник Явдоха Мусївна, Сташенко Ганна Іванівна.

Молодший медперсонал лікарні : Іващенко Ганна Карпівна, Цвіткова Марія Володимирівна, Козакова Тетяна Павлівна, Калачинська Ірина Петрівна, Васильєва Серафима Ларіонівна, Киба Мотря Гнатівна, Рудас Галина Семенівна, Гуркіна Віра ?, Гуркіна Любов ?, Сухопара Килина Миколаївна, Кузьменко Ганна Сидорівна, Дубінчук Катерина ?, Курій- Дубінчук Зоя Володимирівна, Двірник Марія Андріївна, Горбенко (Губа) Марія ?, Темненко Марія Федотівна, Погасій Раїса Миколаївна, Присяжна Віра Василівна, Чернецова Віра Миколаївна, Лагутіна Варвара ?, Мороз Ганна ?. Сестри-господарки: Непомняща Явдоха Тимофіївна та Погасій Паша Андріївна. Прачки : Коваленко Ярина Гнатівна, Бровченко Ганна ?, Третяк Явдоха Іванівна.

Цяпкало Віра Оксентіївна - кастелянша. Дезинфектор - Титаренко Петро ?.

Господарську частину лікарні складали: Олексенко Микола Федорович - завгосп (дизелист), Канава Йосип Афанасійович - завгосп( шофер), Ткаченко Іван Тимофійович - шофер "Швидкої допомоги", Цяпкало Микола Миколайович - шофер авт "Москвич", Крещенко Микола Омельянович, Онищенко Василь Єлисейович, Андрєєв Володимир Іванович, Шуліка Володимир Іванович, Кравченко Олекса Макарович, Турченюк ? ? - шофери вант. автом., Коливай Андрій Юхимович - експедитор. Науменко Леонід Олександрович, Погасій Петро Федорович, Гарбар Василь Костянтинович - комірники. Дизелісти : Скринник Степан Григорович, Коваленко Микола Павлович, Стрілець Василь Диментійович. Рудас Леонід Афанасійович - тракторист, Підлужний Дмитро Миколайович електрик, Цяпкало Степан Григоровмч - столяр- тесляр. Різноробочі : Сташенко Іван Федорович, Третяк Павло Максимович, Мороз Андрій Мусійович, Коваленко Федір Явтухович. Їздові - конюхи : Тимошенко Іван Гнатович, Лимар Арсен Павлович. Кочегар - Гаврик Мотря Павлівна. Свинарі: Поліч ?? та Криса Анна.

Цікаво й корисно було досліджувати історію Лебединської тублікарні, дізнатись про колег та весь колектив, який на протязі 14 років надавав допомогу хворим фтизіатричного профілю. Цим матеріалом ми й збережемо пам"ять про кожного з них.

 Розділ 30

Лебединська тублікарня.

Описуючи історію фтизіатричної служби Шполянщини, я лише дотично торкнувся тублікарні, яка знаходилась на території Лебединського монастиря. Розумів, що ця тема варта особливої уваги й потребує серйозного дослідження. Мені поталанило, коли передали з Лебедина згадки про лукарню, а потім і будинок-інтернат для дітей-інвалідів, колишньої працівниці Гарбар Валентини Тимофіївни. На жаль вже покійної. Я вдячний і Іщенко Володимиру Леонідовичу, який передав цілий архів світлин покійних батьків, які працювали в лікарні. Допоміг і нарис Івана Олексійовича Єлінецького, що друкувався в газеті "Шполянські вісті". Отже, спираючись на різноманітні джерела, вималювалась певна картина про лікарню, людей які працювали там, надаючи допомогу хворим на туберкульоз. Пропоную розібратись в місці знаходження лікарні. Лебединський монастир знаходиться в межах Лебединської сільської ради на відстані 5 км від села. До села Журавка ближче - біля 1,5- км.Роботу лікарні забезпечували переважно жителі цих сіл.

На території монастиря розташовані дві церкви Вознесенська та Миколаївська й два великі приміщення з келіями, в яких проживали монашки. За межами монастиря знаходився ряд приміщень в яких до 1957 року розташовувалось Капітанівське лісництво.

На кінець 50-х років в Україні туберкульоз залишався досить розповсюдженим й був соціальною та медичною проблемами. Обласним керівництвом, а завідував обласним відділом охорони здоров"я Єсін , прийняте рішення відкрити лікарню для хворих на туберкульоз в приміщеннях Капітанівського лісництва. Для хворих з відкритою формою туберкульозу, ліс, красива природа, свіже повітря позитивно впливали на лікування та швидке одужання. Віддаленість і своєрідна ізоляція також були логічними в місці розташування лікарні. На час відкриття лікарні й до 1967 року дороги та лінії електропередачі не було. В окремому приміщенні розташували дизельну й там же була плотня з пилорамою. Завдяки круглодобовій роботі дизеля ,мали освітлення та працювали рентген та фізкабінети. В окремих приміщеннях розташували харчоблок та пральню. Прання здійснювалось вручну на пральних дошках. На початку в господарській частині була лише підвода та коні. Частина працівників проживала на місці, а більшість добирались ходою через ліс з Журавки та Лебедина. Вода бралась з криниці поруч ставка. Харчі з Лебедина та Журавки діставлялись підводою і Ткаченко Іван Тимофійович забезпечував цю господарську частину. Сьогоднішньому поколінню не зрозуміти, які були зими з снігами та переметами більше метра й потужними весняними повенями. Дуже непросто було працівникам діставатись до роботи та додому. Валентина Тимофіївна Гарбар в своїх згадках описує, як медсестри Мороз Любов Іванівна та Сич Галина Юхимівна засніженого зимового вечора повертались додому й мало не замерзли. Сніг випав вище колін й по дорозі багаторазово зупинялись, перепочивали, вибились з сил. Вже на території села, коли йшли окремо, посідали перепочити і їх випадково знайшли , першу -мати, заметену в снігу, а другу - сестра. Під час весняних паводків, коли ще й містка не було, переходили потік в брід й набирали води в чоботи.Виливали і йшли на роботу.Часом, чоловіки переносили на собі дівчат.

Першим головним лікарем був Козленко Афанасій Харитонович 1894 року народження. Маючи серйозний вік, він зумів організувати та створити лікарню на новому місці, що було далеко непросто. Колишнім працівникам запам"ятався не тільки як керівник, а і як людяний, співчутливий, простий та доступний в спілкуванні. З сьогодення важко зрозуміти, як він встигав, вмів та справлявся з обов"язками головного лікаря, лікаря- фтизіатра та рентгенолога. Високий професіоналізм забезпечував йому можливість надавати допомогу хворим з відкритою формою туберкульозу й застосовувати на той час сучасні методи лікування: стрептоміцин, піддування легень через плевральну порожнину, фізметоди. Почуття гумору дозволяло долати всі перешкоди, зокрема й хворобу (також переніс туберкульоз).

В 1961 році відбулась реорганізація лікарні. Монашок з травня виселили в інші монастрі, зокрема й до Красногорського й всі приміщення звільнились. Лікарню розширили до 150 ліжок й хворих розселили в приміщення де знаходились колишні келії. У Миколаївській церкві розташували бухгалтерію, аптеку, складські приміщення, а в задній частині - ізолятор для хворих з супутньою інфекційною патологією ( наприклад, гепатит). У Вознесенській церкві розмістилась кухня, їдальня. Лікарня підпорядковувалась обласному відділу охорони здоров"я, але в організації та інших питаннях допомагав головний лікар району Нековаль В. Т. Автопарк поповнився двома вантажними автомобілями, один з яких - "Студебекер". В 1962 році Козленко А.Х. переїхав до Шполи працювати лікарем-рентгенологом, а головним лікарем призначили Кононенка Володимира Федоровича.

Новий лікар-фтизіатр був молодим, вродливим, високим та струнким.Гарбар В. Т. характеризує його як серйозного, культурного, вічливого та педантичного. До підлеглих ставився з повагою, ніколи не підвищував голос на працівників, обгрунтовано робив зауваження. Користувався повагою колективу та хворих. "Він ніколи не повторяв завдання, бо його негайно виконували". В лікарні панував порядок та дисципліна. Хворим не дозволяли самовільно покидати межі території лікарні, але з дозволу медперсоналу виходили до лісу і не далі 100 м. Існувала своєрідна демаркаційна лінія, яку не дозволялось перетнути. Медперсонал і головний лікар з розумінням ставились до молодих людей, які місяцями лікувались в стаціонарі. Між хворими траплялись глибокі симпатії, закоханість та лікарняні романи. З приходом весни буяв зеленню та квітами Лебединський ліс, запаморочував голови ароматом квітів та кохання. За пропуск процедур хворими, головний лікар викликав на "килимок" й проводив виховні уроки. Робив це етично, не підвищуючи голосу, бо розумів, що кохання було неабияким стимулом для одужання.

В 1965 році Кононенко В. Ф. поїхав на підвищення кваліфікації в Харьків й залишився там, а пізніше переїхав до Києва.

З 1965 по 1968 роки головним лікарем працював Кинюк Григорій Данилович. В ті часи лікарями працювали: Калачинський Олександр Логвинович, Біленко Володимир Іванович, Пишний Микола Федорович, Кошова Любов Іванівна, Веремієнко Іван Степанович, Пастушок Анатолій Павлович, Вовк Сергій Іванович, Вовк Марія Іванівна, Семененко Валентина Тимофіївна, Кононенко Лариса Василівна, Веселовський Володимир Іванович. Окрім професійної діяльності деякі лікарі мали й своєрідні "хобі". Так, лікар Веремієнко І. С. любив ловити раків в ставку, що поруч з лікарнею. Він часто брав у компаньони Гарбара В. К., який працюавав комірником й тимчасово проживав з сім"єю в одній з келій, і йшли на промисел. Став був багатим на раки й завжди повертались з відром членистоногих. Мати Гарбара, Галина Кіндратівна, чистила раків й готувала юшку пшоняну з раків та окремо варила раків. Теплим літнім вечором всі жителі території лікарні збирались за великим столом біля келії й смакували раками. Канюк Г. Д. був любителем грибів й вирушав на ранкове "полювання" о 5-й год й запрошував когось з собою по "підпеньки".

В 1968 році Канюка Г. Д. направили на курси по рентгенології і обов"язки головного лікаря виконувала медсестра Горбенко Віра Трохимівна. Останній до лікарні не повернувся й головним лікарем призначено Кузьміну Анастасію Олександрівну ( вона називала себе Антоніною і всі так стали її називати).

Далі буде.

 Розділ 29

Судово- медична та патологоанатомічна служби.

Є в медицині галузі, які маловідомі людям, але по своїй важливості являються фундаментом клінічної медицини.

Це судово-медична експертиза та патологоанатомічна служба. Історія судово-медичної служби сягає ще у 448 рік до н.е. у Давній Рим. Відомий Кодекс Юстиніана (529- 534 р. до н.е.) засвідчує, що лікарі не є свідками у судовому процесі, а є суддями. Це є першою згадкою про важливість медичних знань під час розслідування злочинів.

У 1841 році М.І. Пирогов видав спеціальний атлас "Анатомічне зображення людського тіла, призначений для судових лікарів", а вже в 1942 році затверджений перший Устав судової медицини, який увійшов до 8 Зводу законів Російської імперії. Провідними вченими галузі судової медицини були В.М.Смолянінов, М.В. Попов, В.І. Прозоровський, О.П. Громов,, а в Україні М. С. Бокаріус, М. І. Райський, Ю. С. Сапожніков, А. Ф. Рубіжанський, І. О. Концевич, В. І. Кононенко, Ю. П. Шупік та багато інших.

Судово- медична експертиза є одним із доказів у судовому процесі, цивільному або кримінальному провадженні.Особливу вагу вона набирає при розслідуванні справ, пов"язаних зі злочинами проти життя та здоров"я громадян, коли тільки судово-медичний експерт, або експертна комісія може дати відповіді про причини смерті людини, ступінь тяжкості спричинених тілесних ушкоджень, наявність лікарських помилок та їх звязок з несприятливим наслідком лікування. Без судово-медичної експертизи неможливо вирішити питання про виявлення та притягнення до відповідальності лікарів за професійні помилки та порушення.

Судова медицина є найважливішим і найбільш відповідальним видом діяльності, який потребує з"ясування найрізноманітніших питань, пов"язаних як з травмою так і смертю людини. Нині обов"язковій судово- медичній експертизі підлягають

1) трупи людей з ознаками насильницької смерті ( дія тупих предметів, в тому числі транспортна травма, падіння з висоти, дія гострих предметів, вогнепальної зброї, асфіксії, дії крайніх температур, електричного струму, променевої енергії, низького і високого атмосферного тиску, отруєння тощо) або підозри на таку;

2)трупи людей, смерть яких настала поза місцем їх проживання;

3) трупи людей, особу яких не встановлено;

4)трупи людей віком до 60 років, які померли за місцем проживання, за відсутності диспансерного спостереження за хворим;

5) трупи іноземних громадян;

6) трупи новонароджених;

7) розчленовані трупи.

Вищою судово- медичною інстанцією в Україні є Державна установа "Головне бюро судово-медичноїекспертизи" МОЗ. Існіють і обласні бюро. Районні ( міжрайонні) відділення бюро організуються поза обласними центрами, де розташоване бюро.

Патологічна анатомія займає чильне місце у лікувально-діагностичній роботі лікарень.За своїми завданнями та змістом патанатомічна служба тісно пов"язана з клінікою. Усім лікарям у своїй практичній діяльності постійно приходиться стикатися з питаннями танатогенезу.

Патанатомічні бюро є закладами охорони здоров"я і підпорядковуються відповідному органу охорони здоров"я. У центральних районних лікарнях паталогоанатомічні відділення створюються з урахуванням забезпечення проведення всіх розтинів трупів померлих та дослідження всього біопсичного та операційного матеріалів.

Історія існування цих служб в районі переплетена й взаємопов"язана. Засновником і першим судекспертом та патанатомом був Скоблей Василь Іванович, який з 1979 по 1985 роки займав ці посади. Нажаль невиліковна хвороба забрала його в розквіті сил. В1985-1986 роках поєднував ці посади Різник Віктор Іванович.

З 1986 по 2015 роки судово-медичним експертом працював високопрофесійний лікар, в минулому травматолог, Олексій Флавіанович Варенко. Його кабінет і прийом вівся в приміщенні райпрокуратури, а розтини трупів відбувались в морзі райлікарні. Нині судово-медична експертиза надається Смілянським міжрайонним відділенням.

З 1986 по 1993 роки патанатомічну службу района очолював Володимир Юхимович Мартинюк.

З 1993 року очолює службу лікар-патологоанатом Анатолій Васильович Шпара, який багато зробив для розбудови та удосконалення служби. В1998 році на базі відділення була створена цитологічна служба, якою керувала та запроваджувала новітні методи дослідження Шпара Лілія Олександрівна. Зокрема, запроваджена скрінінг-діагностика шийки матки.Надзвичайно відповідальна та пунктуальна в роботі, переглянула тисячі мазків. Не мала права на помилку й ретельно та прискіпливо переглядала препарати, була авторитетом для колег. При найменшій підозрі, консультувалась з обласними спеціалістами, а ті поважали та цінували її за відповідальність та професіоналізм.

За майже 30 літню роботу А. В. Шпара завслужив шану та повагу від колег і авторитет ,як високого професіонала. Активно займається громадською діяльністю, обирався депутатом міської ради декількох скликань.Його знають, як відповідального, принципового та порядного медика.

Помічниками в судмедекспертів та патанатомів працювали: Бєздєтна Любов Анатоліївна - з 1979 по 2013 роки у судмедексперта. Лаборанти : Швець Петро Якович, Іванов Ігор Юрійович, Таран Лілія Олександрівна, Колісник Лілія Олексіївна.

Санітарками працювали: Запорожець Лідія Гнатівна, Скляр Ігор Михайлович, Третяк Віталій Васильович.

Дякую А.В. Шпарі за допомогу в зборі інформації про службу.Можливо хто має фото колишніх працівників служби, надішліть мені у приват.

 Розділ 28

Служба переливання крові.

Історія переливання крові повертає нас в далекі часи коли 1667 року француз Жан Батіст Дені перелив кров від овечки до людини. Робилось це за допомогою звичайного пташиного пера замість голки та пузиря риб, як ємкість-шприц.Пізніше гострослови той період розвитку транфузіології характеризували: "Було три барани: один в якого брали кров, другий, якому її переливали й третій, який переливав". В 1818 році англієць Дж. Бланделл вперше перелив кров від чоловіка до дружини, яка помирала від крововтрати при пологах і була врятована. 1900 рік ввійшов в історію медицини, адже в цей час Карл Ландштейнер відкриває 3 групи крові, за що через 30 років отримав Нобелівську премію.

В 1907 році відкрили, що кров передається спадково, а згодом і що 1 група універсальна донорська, а 4 група універсальна, як для реципієнта ( тому кому переливають кров). В 1914 році відкрили антикоагулянт і це давало можливість заморожувати кров. В 30-ті роки 20-го століття відкрили резус-фактор (1940 рік) та відкрили, що кров складається з еритроцитів та плазми.

Червоний Хрест використовує чотирі види донорства: 1 Цільна кров, 2 Плазма, 3 Тромбоцити, 4 Подвійні еритроцити.

Найчастіше застосування крові: 1 Хірургічна патологія з крововтратою, 2 Хворі на анемію, 3 Пацієнтки з післяпологовою кровотечею, 4 Солдати, які потерпають від поранень та крововтрат.

Ще деякі факти про кров.

Кров містить 4 компоненти: еритроцити, тромбоцити, плазму та кріопреципітат. Одна доза донорської крові може врятувати 3 життя. Зараз здається 450- 470 мл крові без шкоди здоров"ю донора.

Донорство давно вийшло за межі вузько медичної проблеми, коли вирішувалось тільки питання про забезпечення кров"ю лікувальних установ, а стало й проблемою соціальною, яка відображає взаємовідношення між людьми й зачипає інтереси нашого суспільства.

На Шполянщині проблемами служби переливання крові опікувались представники хірургічної служби, адже хірургія найчастіше й найбільше використовувала донорську кров. На початку 60-х років минулого століття обов"язки організації та заготівлі крові покладались на хірурга Заїку Д.С.

Саме в той час під егідою Червоного Хреста організовано здійснювались виїзди на села де масово здійснювався забір донорської крові. До 1976 року служба існувала у вигляді пункту забору крові й відповідальними після Д.С. Заїки були, короткий час, - хірург Бабенко Ю. ?, а потім - Пустільнік М. І. ( до1971 року). В 60-ті роки служба знаходилась на першому поверсі терапевтичног відділення, а потім це санепідвідділення, що в районі цукрового заводу. На той час в ньому працювала Гончар Ніна ? Потім пункт забору крові перемістився в приміщення тер. відділення по вул . А. Таранця.

Роботу служби забезпечувала і медсестра Седик Любов ?.

З 1971 року по сумісництву очолював службу Сліньков О. А. Він же займався його устаткуванням та обживанням в новій лікарні (БАМі), де знаходиться й на сьогодні. З 1977 по 1983 роки, вже відділення переливання крові, очолював Іванов Анатолій Олексійович. Медсестрами працювали : Маєтна Н. П., Ланік О. П., Мандебура Т.І. Належний санітарний стан забезпечували: Старинець К. Ю., Кирченко М. В. Відділення визнавалось кращим в області й в нагороду отримало спецтранспорт (автобус та автомобіль). Водієм працював Зайцев А. ?

З 1983 року очолював службу переливання крові та був зав. відділенням Соколовський Василь Григорович, а потім Кабай Віктор Романович. З 2004 року по даний час завідує службою Іванова Любов Володимирівна. За ці роки у відділенні працювали медсестри: Вдовиця Л. Б., Каландирець М. Н., Зінченко О. С., Кускова А.Т., Вітренко Н. С. На даний час роботу відділення забезпечують Сторчак С. С. та Вдовиця Л. Б.

В звязку з російсько-українською війною актуальність донорства набула надзвичайної важливості. Ми є свідками, як в Дніпрі до обласної лікарні доставляли сотні поранених і все місто відгукувалось на допомогу й тисячі донорів здавали кров пораненим бійцям. Пам"ятаємо, що донорство - це тисячі врятованих життів, це поклик душі допомогти ближньому.

Дякую Івановій Л. В., яка допомогла в зборі інформації про службу.