Сільські  їсторії

     " МОЛОДА   ГВАРДІЯ"

  КОЛИ  УКРАЇНА СТАЛА НЕЗАЛЕЖНОЮ,
появилося  багато  писак,  які натхненно розповідали про свою  боротьбу   с комуністичним режимом.  Але  коли  вони боролися?  В   кінці  80-х  років,  коли   вже можна  було критикувати  партію,  чиновників.  А  спробували б  вони боротися  в  60-ті  роки.
   А  ми  "Боролися!"
    Отже,  7  листопада  1962 року. Який  це день,  надіюсь, народ  пам"ятає.
Мені  15 років,  я учень  8-го  класу.  В  першій половині  дня  святкування  в клубі  річниці  Великого  Жовтня- концерт силами учнів  школи.
  Ввечері  пішов в клуб.  Це був  перший  рік,   коли  нам,  восьмикласникам,  дозволили  вечорами відвідувати клуб.  А  там що?   Парубки  ганяють  в більярд, забивають  "козла",  танці під радіолу.  Нас туди не  пускають.  Потім кіно.  Фільм старий   і  дивитися неохота. 
Підходять  мої ровесники:  Міша  С.  і  Ваня  П. :  " Поїхали  в  Діброву".  Це  село,  а ми його називали   хутір,  за   3  км  від  нашого  села.  Там  була  бригада  сусіднього  колгоспу,   початкова  школа. А  старшокласники  ходили в  нашу  школу.  Але   входила  Діброва  до  нашої сільради.
  Поїхали!    На  вело  і гайда! Тім більше, що  там жила  дівчина,  яка  мені  подобалася.
  Приїхали.   А  там також  святкують:  Приїхала  кінопередвижка і буде кіно в приміщенні  школи.
Щось  ми  там погиркалися   з місцевими, двері  закрилися  і ми  стоїмо   на ганку. І  тут бачимо, що на ганку висить прапор:  СРСР  чи  УРСР- не  пам"ятаю. Зриваємо  прапор  і  тут....
Чуємо  "туп- туп"-  хтось чапає.  Треба  ховатися. Ми  за школу, а  там  город  і кучі  гною. Хазяїн  вивіз гній,  але ще не розкидав.  Недовго думаю  "Шмяк"  і  державний  прапор  в  кучі гною.  Світить місяць, вітерець полоще прапор  і  ми,  як американці  на  Місяці.
  Що  далі?   Іван  запропонував  поїхати  до  його  бабусі.  Поїхали.  Бабуся  десь на  гульках,  а ми поїли  сала з часником  і знову  поїхали  до  школи, а  потім  додому.
  Вранці  до  мене  почало  доходити:  "А  що  ми  зробили?"   Під  час  війни  німці  за  таке  розстрілювали.   І нас за  таке по   головці  не погладять.  Треба  тікати.  На  вело і в сусідній район  до родичів.
  Відвідав  бабусь,  а  на  душі  неспокійно. Після  обіду вирішив  їхати  додому.  Що  буде,  те  й    буде!
  Їду. Біля  села  Іван пасе  корів.  Махає.  "Ну  що"- питаю.

Іван  почав розповідати. Правда  це чи може  його видумка,  але це звучало так.
  Голові сільраді  доповіли:  в Діброву  залетіла  банда,  зірвала державний прапор, сунула  його в гнояку,   залізла  до  баби Катрі,  випила  самогон  і  з"їла сало.
Що  далі?  Цей день був вихідний,  а  сусіди  Івана  провожали  сина  в армію. Був  там і  голова сільради  Іван  підсів до нього  і за чаркою  умовив  не роздувати  цю  цю справу.  Так  і зам"яли  цей  "теракт" 

  А  з  кіно  в  Діброві був  ще один  цікавий  випадок.  Але  це вже  зовсім інша  історія.