Там де гриміли бої (Водяне- Товмач-х.Братський)
Як я писав в попередніх записах, що в мене було бажання поїхати на хутір Братський.
Я розумів, що нічого нового про мл.лейтенанта Князєва С.Г. не знайду
По даним штабу 138-ї ст.дивізії він похований в с.Кавунівка, а по паспорту
похованя в Кіровоградській області.
Коли ми з внуком мл.лейтенанта вивчали списки офіцерів 138 ст.д.,
які позовані в селах нащого району, кинулася в вічі така деталь:
3.02.1944р. загинули 27 офіцерів. В цьому списку не тільки командири
взводів, які перебувалт на передовій, а й командири батальйонів,
політруки, начальник зв"язку полку, командири батарей, медслужба, тиловики.
Що ж сталося 3 лютого в південних селах нашого району?
27.01.1944р. танкісти 32-ої танкової бригади звільнили села Водяне Кримки,
Кавунівку, Товмач, Липянку. Але 3.02.1944р. почавя контрнаступ 13-ї і
14-ї німецьких танкових дивізій з метою деблокування оточеного німецького
Корсунь-Шевченківськог угрупування. Німці прорвали оборону і знову зайняли ці села,
крім Кримок. Звільнили їх тількм вже в березні 1944р.
Бої були дуже тяжкі. Німецькі танки утюжили окопи красноармійців.
Звичайно, що в масштабах фронту це був рядовий епізод війни, але
для 138-ої дивізії це була трагедія.
Редакція газети "Шполянські вісті" звела мене з Котенко Інною Кузьмівною,
яка під час війни жила в Товмачі, а нині проживає в с.Водяне. Ми домовилися,
що проїдемо з нею по маршруту Водяне - Товмач - х.Братський.
В поїздці нас супроводжувала внука Інни Кузьмівної Лілія
Приїхали!
Перші факти: чоловік Інни Кузьмівної (на жаль, вже покійний) Василь Констянтинович жив під час війни в Кавунівці. Сюди і попрямували німецькі танки з Новомиргорода і Капітанівки.
Наш бійці не чекали такого наступу. І коли мати Василя Констянтиновича почала кричати:
"Хлопці! Німецькі танки!", вони засміялися. "Тьотю! Які німці? Вам ще 10 років будуть ввижатися німецькі танки"
Але це була правда. Подібне було і на х.Братський, про що я писав в попередніх
записах.
І ми поїхали
По цій дорозі йшли німецькі танки на Товмач. А коли вже пішов німецький обоз, з"явився
радянський танк і розгромив його. Товмачани не розгубилися і швиденько прибрали до своїх
рук те, що залишилося. І половина жителів села хизувалися в німецьких гольфах і шкарпетках.
Тут пані Інна в липні 1941р. вперше побачила живих німців.
Дівчатка пригнали корів з пасовиська, напоїли їх і віддали батькам. А самі пішли
купатися. А тут "Німці!" Були і танки і на мотоциклах.
Дівчатка кинулися до одягу, Але хлопчаки зав"язали їм плаття мертвими вузлами.
І тому зустрічали дівчатка німців в "негліже"
А це рідна вулиця пані Інни.
Вертаємося в 1944р. Наші війська ввійшли в Товмач і пішли на х.Братський.
Але через декілька днів німці знову вернулися. І на цю вулицю привезли на "безтарках"
поранених наших бійців. Це були молоді хлопці. Деякі з них кричали: "Добийте мене!"
Подальшу долю їх Інна Кузьмівна не знає.
Сюди також привезли радянського офіцера. Його допитували, а потім повели на розстріл
по цій дорозі.
А тут розстріляли радянського офіцера.
Три дні лежав офіцер РА без обмундировання, прикритий шинелькою.
А потім мати Інни Кузьмівної з сусідкою упрохали німців дати дозвіл на поховання.
Жінки на шинелі відтягли солдата до груші і там поховали.
Документів в нього не було. На грудях лежала прострілена купюра в 100 рублів.
Там і поховали офіцера. Пізніше прах бійця перенесли в братську могилу.
Далі ми їдемо на вул.Шевську. В кінці городів могила невідомого радянського льотчика
Доглядає за могилою сім"я Крамарів.
Аня Крамар
Що хотілося сказати? Треба щоб сільрада допомогла їм хоча би фарбою.
Які нині гроші у селян?
Можливо треба перенести прах солдата на кладовище?
Все це у веденні місцевої влади.
Їдемо на хутір Братський.
Стоять розвалені хати. Люди виїхали звідси 8-10 років тому.
Вертаємося в Товмач.
Тут був сад. І на цьому місці були поховані бійці, які загинули на х. Братський.
Скільки їх було? Яма була розміром 5 на 5 метрів. В 50-х роках останки воїнів перенесли в братську могилу.
І ще один епізод.
Коли наші війська відступили з Товмача, в село прибилися з Кавунівки дві наші радистки -
Таня і Наташа. Вони переховувалися в покинутій хаті. Допомагав їм Микола Габро.
Коли німці встановили батареї по вул.Шевській, то радистки дали координати і радянська
артилерія відкрила по них вогонь з Кримок. Так було розбито і німецьку кухню.
Перед відступом німці німці зібрали людей біля церкви. Що вони хотіли зробити?
Загнати в церкву і спалити? Радистки передали координати і і наші батареї відкрили
вогонь. Снаряди падали біля церкви. Німці поховалися в церкві, а народ "ноги в руки" і навтік.
А церкву, де лежали поранені румуни і козаки, два німці під час відступу спалили.
Коли наші війська звільнили Товмач, Таня і Наташа прйшли до Миколи Габро.
Вони були у військовій формі і з ними був командир. Він подякував діду за
допомогу нашим радисткам. Дівчатта тепло попрощалися з Миколою Габро І
вперед "На Захід!"
Отак і пройшла наша поїздка по місцях боїв 1944 року.
10 травня 2013р.
Я розумів, що нічого нового про мл.лейтенанта Князєва С.Г. не знайду
По даним штабу 138-ї ст.дивізії він похований в с.Кавунівка, а по паспорту
похованя в Кіровоградській області.
Коли ми з внуком мл.лейтенанта вивчали списки офіцерів 138 ст.д.,
які позовані в селах нащого району, кинулася в вічі така деталь:
3.02.1944р. загинули 27 офіцерів. В цьому списку не тільки командири
взводів, які перебувалт на передовій, а й командири батальйонів,
політруки, начальник зв"язку полку, командири батарей, медслужба, тиловики.
Що ж сталося 3 лютого в південних селах нашого району?
27.01.1944р. танкісти 32-ої танкової бригади звільнили села Водяне Кримки,
Кавунівку, Товмач, Липянку. Але 3.02.1944р. почавя контрнаступ 13-ї і
14-ї німецьких танкових дивізій з метою деблокування оточеного німецького
Корсунь-Шевченківськог угрупування. Німці прорвали оборону і знову зайняли ці села,
крім Кримок. Звільнили їх тількм вже в березні 1944р.
Бої були дуже тяжкі. Німецькі танки утюжили окопи красноармійців.
Звичайно, що в масштабах фронту це був рядовий епізод війни, але
для 138-ої дивізії це була трагедія.
Редакція газети "Шполянські вісті" звела мене з Котенко Інною Кузьмівною,
яка під час війни жила в Товмачі, а нині проживає в с.Водяне. Ми домовилися,
що проїдемо з нею по маршруту Водяне - Товмач - х.Братський.
В поїздці нас супроводжувала внука Інни Кузьмівної Лілія
Приїхали!
Перші факти: чоловік Інни Кузьмівної (на жаль, вже покійний) Василь Констянтинович жив під час війни в Кавунівці. Сюди і попрямували німецькі танки з Новомиргорода і Капітанівки.
Наш бійці не чекали такого наступу. І коли мати Василя Констянтиновича почала кричати:
"Хлопці! Німецькі танки!", вони засміялися. "Тьотю! Які німці? Вам ще 10 років будуть ввижатися німецькі танки"
Але це була правда. Подібне було і на х.Братський, про що я писав в попередніх
записах.
І ми поїхали
По цій дорозі йшли німецькі танки на Товмач. А коли вже пішов німецький обоз, з"явився
радянський танк і розгромив його. Товмачани не розгубилися і швиденько прибрали до своїх
рук те, що залишилося. І половина жителів села хизувалися в німецьких гольфах і шкарпетках.
Тут пані Інна в липні 1941р. вперше побачила живих німців.
Дівчатка пригнали корів з пасовиська, напоїли їх і віддали батькам. А самі пішли
купатися. А тут "Німці!" Були і танки і на мотоциклах.
Дівчатка кинулися до одягу, Але хлопчаки зав"язали їм плаття мертвими вузлами.
І тому зустрічали дівчатка німців в "негліже"
А це рідна вулиця пані Інни.
Вертаємося в 1944р. Наші війська ввійшли в Товмач і пішли на х.Братський.
Але через декілька днів німці знову вернулися. І на цю вулицю привезли на "безтарках"
поранених наших бійців. Це були молоді хлопці. Деякі з них кричали: "Добийте мене!"
Подальшу долю їх Інна Кузьмівна не знає.
Сюди також привезли радянського офіцера. Його допитували, а потім повели на розстріл
по цій дорозі.
А тут розстріляли радянського офіцера.
Три дні лежав офіцер РА без обмундировання, прикритий шинелькою.
А потім мати Інни Кузьмівної з сусідкою упрохали німців дати дозвіл на поховання.
Жінки на шинелі відтягли солдата до груші і там поховали.
Документів в нього не було. На грудях лежала прострілена купюра в 100 рублів.
Там і поховали офіцера. Пізніше прах бійця перенесли в братську могилу.
Далі ми їдемо на вул.Шевську. В кінці городів могила невідомого радянського льотчика
Доглядає за могилою сім"я Крамарів.
Аня КрамарЩо хотілося сказати? Треба щоб сільрада допомогла їм хоча би фарбою.
Які нині гроші у селян?
Можливо треба перенести прах солдата на кладовище?
Все це у веденні місцевої влади.
Їдемо на хутір Братський.
Стоять розвалені хати. Люди виїхали звідси 8-10 років тому.
Вертаємося в Товмач.
Тут був сад. І на цьому місці були поховані бійці, які загинули на х. Братський.Скільки їх було? Яма була розміром 5 на 5 метрів. В 50-х роках останки воїнів перенесли в братську могилу.
І ще один епізод.
Коли наші війська відступили з Товмача, в село прибилися з Кавунівки дві наші радистки -
Таня і Наташа. Вони переховувалися в покинутій хаті. Допомагав їм Микола Габро.
Коли німці встановили батареї по вул.Шевській, то радистки дали координати і радянська
артилерія відкрила по них вогонь з Кримок. Так було розбито і німецьку кухню.
Перед відступом німці німці зібрали людей біля церкви. Що вони хотіли зробити?
Загнати в церкву і спалити? Радистки передали координати і і наші батареї відкрили
вогонь. Снаряди падали біля церкви. Німці поховалися в церкві, а народ "ноги в руки" і навтік.
А церкву, де лежали поранені румуни і козаки, два німці під час відступу спалили.
Коли наші війська звільнили Товмач, Таня і Наташа прйшли до Миколи Габро.
Вони були у військовій формі і з ними був командир. Він подякував діду за
допомогу нашим радисткам. Дівчатта тепло попрощалися з Миколою Габро І
вперед "На Захід!"
Отак і пройшла наша поїздка по місцях боїв 1944 року.
10 травня 2013р.
