55 років тому київське "Динамо" з великим відривом виграли чемпіонат СРСР, А 8.11.1966 року перемогли у фіналі Кубка СРСР московське "Торпедо". Рахунок 2-0. Бишовець на 1-й хвилині відкрив рахунок, а в другому таймі Андрій Біба забив ще один гол. Я дивився цю гру. Грали в Лужниках. В Москві лежав сніг. Кияни вийшли на поле в звичайній футбольній формі: труси і футболки. А торпедовці натягли ще й спортивні костюми. Що цікаво. ? В тому, 1966р, збірна СРСР на чемпіонаті світу в Англії зайняла 4-е місце і отримала бронзові медалі. Андрій Біба не входив в склад збірної, але був визнаний кращим футболістом 1966 року! Журнал "Перець" так прокоментував перемоги "Динамо": Гучно крикнув диктор як у лісі: Київ виграє у Кутаїсі. А Островський кинув мяч на плаєм, Підхопив Хмельницький лівим краєм. Приспів: Всюди добре грають києвляни. Не страшні їм форварди-тарани. Бібу і Мунтяна, Сабо й Паркуяна Ждуть медалі, ждуть. Як "Динамо" в нападі заграє, Так "Торпедо" з Києва тікає. Біба розпечатав їм ворота І відбив від золота охоту. Приспів. Далі не пам"ятаю, але закінчувалося так:
"Прийде час і Золоту Богиню Заховаєм в українську скриню"
Були часи....
середу, 20 жовтня 2021 р.
Мой друг, пора на хутора!
Там средь унылой, серой хери,
Нет преопаснейших бактерий,
Для нашего с тобой нутра.
Там браги сварим мы бидон,
Нарежем сала, хлеба, лука,
И ни одна болячка, сука,
Не пошатнет здоровья трон!
А. С. Пушкин, 1833 год.
Мій друг, пора на хутори!
Там серед сумній, сірої Хері,
Немає преопаснейшіх бактерій,
Для нашого з тобою нутра.
Там браги зваримо ми бідон,
Наріжемо сала, хліба, цибулі,
І жодна болячка, сука,
Чи не похитне здоров'я трон!
А. С. Пушкін, 1833 рік.
середу, 6 жовтня 2021 р.
ОТ ЗАРИ ДО ЗАРИ
От зари до зари, как зажгут фонари, Все студенты по улицам шляются, Они горькую пьют, они песни поют И еще кое-чем занимаются.
Через тумбу-тумбу-раз, Через тумбу-тумбу-два, Через тумбу-тумбу-три спотыкаются.
А Владимир святой смотрит с горки крутой На студентов глядит, улыбается — Он и сам бы не прочь провести с ними ночь, Да на старости лет не решается.
Припев
Но соблазн был велик, и решился старик — По ступенькам он с горки спускается. Он и горькую пьет, он и песни поет, И еще кое-чем занимается.
Припев
А святой Гавриил Богу в рай доложил, Что Владимир святой развращается, Он и горькую пьет, он и песни поет, И еще кое-чем занимается.
Припев
И в раю был совет, и издал Бог завет, Что Владимир святой исключается, Он и горькую пьет, он и песни поет, И еще кое-чем занимается.
Припев
На земле ж был совет, и решил факультет, Что Владимир святой зачисляется: Пусть он горькую пьет, пусть он песни поет, И еще кое-чем занимается.
Припев
А святой Гавриил по ушам получил, И с тех пор доносить не решается. Кто там горькую пьет, кто там песни поет, И еще кое-чем занимается.
Припев
ВІД ЗОРІ ДО ЗОРІ
Від зорі до зорі, як запалять ліхтарі,
Всі студенти вулицями вештаються,
Вони гірку п'ють, вони пісні співають
І ще дечим займаються.
Приспів:
Через тумбу-тумбу-раз,
Через тумбу-тумбу-два,
Через тумбу-тумбу-три спотикаються.
А Володимир святий дивиться з гірки крутий
На студентів дивиться, посміхається -
Він і сам би не проти провести з ними ніч,
Так на старості років не вирішується.
Приспів
Але спокуса була велика, і зважився старий -
Сходами він з гірки спускається.
Він і гірку п'є, він і пісні співає,
І ще дечим займається.
Приспів
А святий Гавриїл Богу в рай доповів,
Що Володимир святий розбещує,
Він і гірку п'є, він і пісні співає,
І ще дечим займається.
Приспів
І в раю був рада, і видав Бог заповіт,
Що Володимир святий виключається,
Він і гірку п'є, він і пісні співає,
І ще дечим займається.
Приспів
На землі ж був рада, і вирішив факультет,
Що Володимир святий зараховується:
Нехай він гірку п'є, нехай він пісні співає,
І ще дечим займається.
Приспів
А святий Гавриїл по вухах отримав,
І з тих пір доносити не наважується.
Хто там гірку п'є, хто там пісні співає,
І ще дечим займається.
Приспів
четвер, 9 вересня 2021 р.
МАТОРЖЕНИКИ
Коли моя дружина йде в магазин, то я завжди прошу її купити
мені маторжеників. Що це таке – я не знав.
Звідки взялося це слово? Здається, в Сакунисі я його не чув..
Мабуть цю назву я привіз з Семенівки, де жили мої бабусі.
І нарешті з газети "Голос Посулля" я дізнався що це таке.
середу, 18 серпня 2021 р.
Сільські їсторії
" МОЛОДА ГВАРДІЯ"
КОЛИ УКРАЇНА СТАЛА НЕЗАЛЕЖНОЮ, появилося багато писак, які натхненно розповідали про свою боротьбу с комуністичним режимом. Але коли вони боролися? В кінці 80-х років, коли вже можна було критикувати партію, чиновників. А спробували б вони боротися в 60-ті роки. А ми "Боролися!" Отже, 7 листопада 1962 року. Який це день, надіюсь, народ пам"ятає. Мені 15 років, я учень 8-го класу. В першій половині дня святкування в клубі річниці Великого Жовтня- концерт силами учнів школи. Ввечері пішов в клуб. Це був перший рік, коли нам, восьмикласникам, дозволили вечорами відвідувати клуб. А там що? Парубки ганяють в більярд, забивають "козла", танці під радіолу. Нас туди не пускають. Потім кіно. Фільм старий і дивитися неохота. Підходять мої ровесники: Міша С. і Ваня П. : " Поїхали в Діброву". Це село, а ми його називали хутір, за 3 км від нашого села. Там була бригада сусіднього колгоспу, початкова школа. А старшокласники ходили в нашу школу. Але входила Діброва до нашої сільради. Поїхали! На вело і гайда! Тім більше, що там жила дівчина, яка мені подобалася. Приїхали. А там також святкують: Приїхала кінопередвижка і буде кіно в приміщенні школи. Щось ми там погиркалися з місцевими, двері закрилися і ми стоїмо на ганку. І тут бачимо, що на ганку висить прапор: СРСР чи УРСР- не пам"ятаю. Зриваємо прапор і тут.... Чуємо "туп- туп"- хтось чапає. Треба ховатися. Ми за школу, а там город і кучі гною. Хазяїн вивіз гній, але ще не розкидав. Недовго думаю "Шмяк" і державний прапор в кучі гною. Світить місяць, вітерець полоще прапор і ми, як американці на Місяці. Що далі? Іван запропонував поїхати до його бабусі. Поїхали. Бабуся десь на гульках, а ми поїли сала з часником і знову поїхали до школи, а потім додому. Вранці до мене почало доходити: "А що ми зробили?" Під час війни німці за таке розстрілювали. І нас за таке по головці не погладять. Треба тікати. На вело і в сусідній район до родичів. Відвідав бабусь, а на душі неспокійно. Після обіду вирішив їхати додому. Що буде, те й буде! Їду. Біля села Іван пасе корів. Махає. "Ну що"- питаю.
Іван почав розповідати. Правда це чи може його видумка, але це звучало так. Голові сільраді доповіли: в Діброву залетіла банда, зірвала державний прапор, сунула його в гнояку, залізла до баби Катрі, випила самогон і з"їла сало. Що далі? Цей день був вихідний, а сусіди Івана провожали сина в армію. Був там і голова сільради Іван підсів до нього і за чаркою умовив не роздувати цю цю справу. Так і зам"яли цей "теракт"
А з кіно в Діброві був ще один цікавий випадок. Але це вже зовсім інша історія.
Каждой хозяйке (а порой и хозяину) хочется быть и хорошим поваром, чьи блюда будут с удовольствием уминать все члены семьи. Но не всегда нам хватает опыта и навыков для этого. Да, родные едят нашу еду и очень часто хвалят ее. Но ведь нет предела совершенству! Всегда можно стать поваром на порядок выше. Для этого достаточно узнать несколько интересных секретов, которыми ежедневно делятся шеф-повары. Давайте учиться вместе и удивлять своих родных.
1. Если вы хотите, чтобы рис получился белоснежным, при варке добавьте немного уксуса.
2. Чтобы придать пикантную чесночную нотку всему блюду, натрите зубчиком чеснока тарелку, а потом выкладывайте на нее салат или гарнир.
3. Новый вкус маринаду для мяса даст темное пиво или смесь светлого пива с соевым соусом, солью и перцем по вкусу. Пиво можно добавлять также в тушеные овощи, в том числе оно придаст особый вкус и запах вареному картофелю.
4. Есть много способов спасти пересоленный суп. В частности, можно окунуть в него марлю с небольшим количеством крупы и проварить: каша впитает в себя излишек соли. Также можно опустить в суп столовую ложку с кубиком сахара-рафинада: когда сахар начнет таять, вынимаем ложку и повторяем процедуру с другим кубиком сахара.
5. Печень нужно солить только в конце, иначе она станет твердой.
6. Чтобы верх пирога не пригорел, прикройте его смоченной бумагой.
7. Если бросить в бульон кусочек льда и довести до кипения, он будет более прозрачным.
8. Чтобы аккуратно нарезать яйцо, сваренное вкрутую, смочите лезвие ножа холодной водой: желток не будет крошиться.
9. При варке фасоль не потемнеет, если варить ее, не закрывая кастрюлю крышкой.
10. Фарш будет ароматнее и вкуснее, если добавить в него часть сырого лука, часть поджаренного лука и мелко натертую сырую картошку.
11. Говядина будет мягче, если перед приготовлением вы замаринуете ее в майонезе.
12. Используйте лимонный сок в блюдах, чтобы частично заменить соль. Это полезно для регуляции давления. В итоге вы не пересаливаете блюдо, а цитрусовый привкус придает ему изысканный аромат.
13. Оставшийся кочан отварной кукурузы можно использовать для салата. Для этого срежьте острым ножом кукурузные зерна.
14. Баклажан не будет горчить, если перед приготовлением вы нарежете его на кусочки, посолите и дадите немного пустить сок. После этого промойте баклажаны в холодной воде.
15. Миндаль легко очистится от кожицы, если сначала вы прокипятите его в течение 5 минут, а потом отсудите в холодной воде.
16. Сметана гораздо лучше взобьется в крем, если добавить в нее немного яичного белка.
17. Если добавить в молотый кофе щепотку соли, то напиток будет во много раз вкуснее!
18. Чтобы мясо, запеченное в духовке, приобрело румяную корочку, смажьте его сверху гранатовым соком и медом, разведенным сухим вином, коньяком или водой.
19. Жесткое мясо станет мягче, если при варке добавить в бульон кожуру банана.
20. Если вы слишком долго варили мясо, нарежьте его тонкими ломтиками, выложите на тарелку, посыпьте луком и помидорами и добавьте немного растительного масла, лимонного сока и уксуса. Вскоре мясо вновь станет сочным.
21. Яблоки в шарлотке не опустятся на дно формы, если обвалять их перед приготовлением в муке.
22. Вместо панировочных сухарей используйте молотые орехи. Это и вкусно, и полезно!
23. Нагревайте тарелки перед подачей горячего блюда и охлаждайте перед подачей холодного. Такая небольшая хитрость поможет вам сохранить насыщенный вкус и свежесть блюда.
24. Только что приготовленное мясо не спешите сразу подавать на стол. Пусть оно немного остынет и раскроет свой вкус.
25. Винегрет будет вкуснее, если вы добавите в него столовую ложку молока и чайную ложку сахара.
26. Готовьте всегда только сухими руками.
27. Пробуйте пищу в процессе приготовления. Это дает возможность контролировать количество соли и приправ, а также вовремя определить готовность блюд.
28. Перед тем как снять суп с огня, добавьте в него немножко свежего сока капусты, моркови или помидоров. Это усилит вкус и обогатит ваше блюдо витаминами.
29. Тупые ножи нередко становятся причиной неаккуратной нарезки и даже травм. Всегда вовремя затачивайте кухонные ножи!
30. Ваниль — превосходная специя для придания пикантной нотки овощным салатам. Попробуйте воплотить эту оригинальную идею!
Просмотров темы: 698, сегодня: 353
неділю, 6 червня 2021 р.
Від земської до районної: з історії медицини Шполянщини (Продовження. Початок в №№5–22)
06 червня 2021, 13:21
Служба функціональної діагностики, ендоскопічний кабінет
Медицина другої половини ХХ століття збагачувалась впровадженням нових технологій обстеження хворих. Вже кінець 60-х років районні лікарні не можна уявити без ЕКГ-обстежень кардіологічних хворих. Від простих ЕКГ-кабінетів згодом переходили до кабінетів функціональної діагностики. Нашій райлікарні поталанило, що серед терапевтів віднайшлась надзвичайно енергійна, активна, підтримуюча новаторство, вміюча знайти підхід до керівництва та наділена талантом переконувати – Раїса Саватівна Юраш. Саме вона заснувала кабінет функціональної діагностики в нашій лікарні, саме вона підбирала, готувала та навчала кадри для нього. На кінець 60-х років в лікарні з'явився ЕКГ- апарат на якому працювала Олександра Іванівна Золотоверха. Шифрували ЕКГ лікарі- терапевти, а потім деякий час очолювала цю службу Ніна Євгенівна Пісчана.
З 1983 по 1987 роки в кабінеті ФД працював Степан Петрович Корпяк, а з 1989 по 2011 роки – Валентина Миколаївна Римська. Короткий період часу працювала й Ірина Володимирівна Ніколенко. Слід зазначити, що в кабінеті працювали чудові люди та кваліфіковані медики середньої ланки, які оволоділи методами обстеження на рівні лікарів. Це: Надія Дмитрівна Трушева, Галина Петрівна Килимиста, Алла Тимофіївна Кускова та санітарка Зінаїда Миколаївна Вовк. У кабінеті функціональної діагностики також працювали Ірина Іванівна Боїн, Людмила Недопас, Ольга Петрівна Михайленко, Микола Петрович Бабенко. Кабінет завжди вирізнявся естетичним оформленням, тишою й спокоєм, які також допомагали в лікуванні.
У 1987 році від функціональної діагностики відокремилась служба, яку й очолив та заснував Степан Петрович Корпяк. Поринемо разом з ним в його детальні та приємні спомини.
«…У 1983 році, після закінчення інтернатури, приступив до роботи лікаря-функціоналіста Шполянської поліклініки. Отримав кабінет, в якому були електрокардіограф чорнильний, спірометр, пневмотахометр, секундомір, двоступінчата тумбочка, фонокардіограф без паперу. Працював з Олександрою Іванівною Золотоверхою, з якою ми одразу подружились. На той момент дефіцитом було все. Папір для ЕКГ використовували газетний та пакувальний. Їздити доводилося по всьому району у пошуках цього паперу. Потім, за допомогою бритви, розрізали його на смужки, змотували в рулони. Цього вистачало на кілька днів роботи. І, що найголовніше, сприймалось це, як норма.
З приходом за радянських часів у міністерське крісло Є. Чазова, було розкрито правду про “місцезнаходження” нашої медицини і те, наскільки ми відстаємо від світового рівня. Оскільки він був кардіологом, в першу чергу розпочалось переоснащення цієї служби. Ми побачили, що електрокардіографи бувають акумуляторін, дво-, чотири-, шестиканальні. Для функціональних проб є велоергометр. Для дослідження функції дихання є спірограф. Папір вже не треба було різати. З'явився термопапір. На це все потрібні були гроші. А оскільки переоснащення йшло за всіма напрямками, грошей катастрофічно не вистачало. Потрібно було задовольняти й інші служби. У першу чергу – реанімацію, рентгенслужбу, стоматологію та акушерство.
Нами тоді керувала Р.С. Юраш. Враховуючи її пробивні навички, ми реформувались швидше за інших. На той час у лікарні вже була ЕОМ, а у кожному кабінеті дільничного лікаря – монітор. До неї був закуплений експрес-аналізатор ЕКГ. Але для того, щоб усе це запрацювало, потрібно було перешифрувати карточки хворих у десятинній системі. На ЕОМ тоді працював Олександр Гірман, але ми не змогли довести потрібність цієї справи, можливо й добре. Бо на той момент вже стрімко наступала ера комп'ютеризації.
Оскільки з нас вимагали проведення ЕКГ всім пацієнтам 40+, нам додали ще одну ставку медсестри. Так у нас з’явилась Галина Ніковська. На той час ми працювали у дві зміни, робили до 100 ЕКГ, 3–4 спірограми, 2–3 велоергометрії на день, до 30 досліджень функцій зовнішнього дихання.
На той момент ставку лікаря функціональної діагностики перейменовують на ставку лікаря- клінічного фізіолога. І на цій основі нам почали додавати інші, непритаманні службі, функції. Це ендоскопія та УЗД.
Влітку 1984 року я пройшов курси ендоскопістів при обласній лікарні, і незабаром ми отримали перший ендоскоп. Тоді було модно робити відкриття кабінету. І ми зійшлись на даті 1 грудня 1984 року. Підготували кабінет, устаткували його всім необхідним. На відкриття приїхав пан Рудьковський, Д. Діденко проводить екскурсію. Все йде по плану. Але я зрозумів щось не так, бо вони зайшли в халатах. Діденко хвилюється. І тут Рудьковський видає: «Що це за відкриття без хворого. Давайте починайте Степане Петровичу, а ми подивимось». А хворого ми не підготували. Виручає ситуацію Олександра Іванівна: «Я перший пацієнт». Галина починає підготовку. Обезболюємо. Укладаємо хворого на перев’язочний стіл. Начальство виходить з кабінету. Ми з полегшенням видихнули. Але тут Олександра Іванівна: «У мене виразка з війни, дивіться!» Так у нас вийшло перше обстеження і з’явився перший пацієнт.
Після цього вони повертаються в кабінет, і в дружній невимушеній обстановці приймається рішення про створення міжрайонного ендоскопічного центру на базі нашої лікарні.
Після цієї розмови ми відкриваємо ставку ще однієї медсестри, на яку прийняли Валентину Красюк.
Ми були одним із перших кабінетів в Україні та тодішньому Союзі, відкритому в умовах поліклініки. Цим ще раз довели безпеку ендоскопічного обстеження.
Три роки ендоскопія працює в штаті кабінету функціональної діагностики. Чиниться шалений опір та несприйняття методики з боку старших лікарів. Але довіра до ендоскопії з кожним днем зростає. І спочатку молодші лікарі, а потім вже й старші, починають менше довіряти рентгену. І остаточну крапку в прийняті ендоскопії ставлять хірурги обласного онкологічного диспансеру, беручи на операцію хворих, оминаючи обласних спеціалістів.
У результаті цього, за рахунок резервних ставок облохоронвідділу, в листопаді 1987 року на нашій базі відкривається міжрайонний ендоскопічний центр, в який і перейшли працювати я та Валентина Красюк. Кабінет оснащується сімома ендоскопами (що по тих мірках було захмарно) та виділяється автомобіль для надання екстреної допомоги. У нас обстежуються хворі з Катеринопільського, Звенигородського, Лисянського, Городищенського районів та міста Ватутіне. Заради справедливості, потрібно сказати, що це була друга спроба відкриття ендоскопії в нашій лікарні. Перший ендоскоп, тоді ще лінзовий, застосував М.С.Волик, працюючи хірургом.
Розвиток ендоскопії йде шаленими темпами. На той момент курси з ендоскопії були лише в Москві. Тому ми, перші ендоскопісти, вчились по ходу один у одного. Переймали методики шляхом одноденних, дводенних курсів на робочому місці. Методики постійно оновлювались. На закупівлю додаткової апаратури потрібні були кошти. Лікарня з цим не справлялась. А замовлення апаратури за бюджетні кошти потребувало до двох років часу. Тому була лазійка – випросити гроші у інших недержавних підприємств. А це колгоспи. Я дуже вдячний головам колгоспів Шемету, Борозняку, Вербовому, які ніколи не відмовляли в сумах, які б я не просив. Бо одне діло закупити апаратуру, а інше її утримувати.
Крім самої роботи і навчання потрібно було вчити і інших лікарів, бо цього в інститутах не вчили. Розказувати потрібно було не лише опис заключення, але й вміти трактувати результат та на практиці вибирати правильне лікування. З’явилися десятки хвороб про які раніше лише здогадувались. А про їхнє лікування взагалі не було нічого відомого.
Так, у 1982 році австралієць Маршалл відкрив причину виразкової хвороби шлунку – мікроорганізм хелікобактер пілорі. У 1987 році відкрив методику лікування виразкової хвороби. І поки в Союзі точилась боротьба між світилами про доцільність методики, ми в 1990 році одні з перших почали виявляти цей мікроорганізм методом уреазного тесту, що дало можливість адекватного лікування виразкової хвороби. При призначанні цих препаратів хворі вже до вечора відчували результат, якого при старій методиці лікування потрібно було чекати до місяця.
На прохання терапевтів поліклініки, частіше за інших ініціатором виступала Надія Михайлівна Пірогова. Ми майже кожного тижня проводили заняття, де розбирали клініку та сучасне лікування гастроентерологічних хвороб.
За час моєї роботи обстежено понад 40 тисяч хворих. Стало можливим виявляти начальні форми раку стравоходу, шлунка та товстого кишківника. Пацієнти, які дослухались до наших порад та вчасно прооперувались, практично вилікувались від раку. А завдяки правильному підходу до лікування хелікобактернозалежних гастритів, захворюваність на рак шлунка значно зменшилась. Після доведення, що однією з причин виникнення раку є хелікобактер, нам вдалось підняти процент обстеження на нього майже до 80. Проведено сотні поліпектомій, зупинено десятки кровотеч, видалено сотні сторонніх тіл, починаючи з голок, кісток та закінчуючи виделками та ручками від виварок.
Завдяки співпраці з лікарями-гістологами, спочатку В.Ю. Мартинюком та його лаборантом В. І. Бабіченком, а потім і лікарем А. В. Шпарою, ми в дводенний термін отримували дуже важливу гістологічну інформацію, що вирішувала подальший шлях лікування. А цитологічні результати від лікаря Л. О. Шпари давали можливість вже через 15–20 хвилин приймати правильну тактику ведення пацієнта.
Незмінно зі мною працювала медична сестра Валентина Володимирівна Красюк. Із молодших медпрацівників хочеться відмітити Валентину Дерев’янко, Людмилу Мізімову та багатьох інших, що працювали у нас короткий період часу. Окрему подяку висловлюю медтехнікам Олегу Ільченку, Миколі Антонову, а також Миколі Сторчаку, І. Кошовому, які завжди допомагали підтримувати апаратуру в робочому стані, а частину і удосконалювати.
Щоб рухатись уперед, потрібно було стрімко бігти, і ми бігли завдяки підтримці керівництва лікарні, області та місцевої влади. З початком кризи ми просто бігли. А далі йшли кроком. За небажанням місцевої влади підтримувати наш кабінет та інші міжрайонні служби та відділення, ми втратили значення міжрайонного центру, що призвело до послаблення фінансування та скорочення штатів. З лікарні, слава про яку котилась по всьому Союзі, ми стали звичайною провінційною лікарнею з невідомим майбутнім.
У 2007 році я вийшов на пенсію за вислугою років.
З 03. 12. 2007 року прийнята на посаду лікаря ендоскопіста Оксана Миколаївна Домчук, яка в 2003 році закінчила Тернопільський медуніверситет й пройшла спеціалізацію в КМАПО ім. Шупіка за фахом «Ендоскопія» й плідно продовжувала працювати. У 2017 році ендоскопічна служба поповнилась відеогастроскопом, що дало змогу перейти на новий рівень ендоскопічної допомоги. У 2019 році ендоскопічний кабінет перенесено з поліклініки в стаціонар. З лютого 2020 року лікар-ендоскопіст працює на 0,75 ставки. Вірними помічниками в кабінеті в останні роки були і є Антоніна Коваленко, Світлана Слободяник та Олена Шевченко».
Далі буде
Підготував Олексій Пірогов
понеділок, 17 травня 2021 р.
Від земської до районної: з історії медицини Шполянщини (Продовження. Початок в №№ 5–19)
16 травня 2021, 11:22
Фтизіатрична служба
Його авторитет у науковому медичному світі був беззаперечним, популярність у народі – надзвичайна. У медичних колах він вважався «лікарською совістю», що було найвищим визнанням його моральних і професійних якостей. У народі професора називали «святим лікарем» – за милосердя і співчуття, безкорисливість і безвідмовність в допомозі хворим. Він – автор першого підручника з туберкульозу і популярних брошур про профілактику цього захворювання. Домігся створення навколо Києва протитуберкульозних санаторіїв. Це його ім'ям названо Національний інститут фтизіатрії і пульмонології – Феофіл Гаврилович Яновський.
Завдяки таким «святим» людям утворювалась, існувала й існує медицина, зокрема фтизіатрія. Надзвичайно важко дається історія фтизіатричної служби нашого району, але завдяки Вірі Олександрівні Кравченко, яка з 7 жовтня 1963 року по квітень 2013 року працювала на цій важкій, і тернистій ниві, вдалось зібрати певний матеріал. Це людина, яка присвятила своє життя служінню людям й надзвичайно відповідально та сумлінно ставилась до роботи, зуміла зберегти пам'ять про все та всіх, хто де й коли працював у фтизіатрії.
На початок 60-х років протитуберкульозний кабінет знаходився з південної сторони поліклініки по нинішній вул. Соборній. Завідувала кабінетом Тамара Порфирівна Лінник,людина широкої, світлої душі та висококваліфікований спеціаліст. Добросовісно та відповідально ставилась до роботи, добре читала рентгензнімки. Ділилась досвідом й була справжнім талановитим вчителем. Так характеризує її учениця Галина Арнольдівна Цапенко.
На початку 60-х років відкрили тубдиспансер, який розмістили на території лікарні по вул. Мар'янівській в старому дерев'яному будиночку. Будівля обмежена в площі та з пічним опаленням, в якій була й лабораторія. Службу підсилили лікарі Семен Йосипович Краснов, який працюавав ще й в рентгенкабінеті та Сергій Іванович Вовк й фтизіопедіатр Валентина Федорівна Леніжанська. На початок 70-х років ці фахівці Шполу залишили, а до служби приєдналась Ольга Семенівна Шалімова, яка з 1982 року й очолила службу.
З 1вересня 1979 року до фтизіатрів прєдналась молода, відповідальна та добросовісна лікарка Галина Арнольдівна Цапенко, яка виросла у висококваліфікованого, авторитетного фтизіатра.
Фтизіатричну лабораторію впродовж десятиліть очолювала Ніна Полікарпівна Кравченко. Справжнім довгожителем та старожилом служби була Тамара Євгенівна Шльосер, яка близько 60 років утримувала старе приміщення, топила, прибирала, мила підлогу, стежила за санітарним станом. Мені випала нагода побувати на її ювілеї з нагоди 80-ти річчя та виходу на заслужений відпочинок та зафіксувати це на світлинах.
Статистиком у службі довготривалий час працювала Віра Максимівна Гончаренко. Старшою медсестрою –Олександра Йосипівна Кулинич. Упродовж багатьох років реєстратором працювала Віра Степанівна Кулинич.
У 1983 році, з відкриттям нової поліклініки, для фтизіатричної служби виділили північне крило приміщення. З 1984 року пішла на пенсію Т. П. Лінник Районним фтизіатром працювала О. С. Шалімова. Ряди служби поповнили медсестри Таїса Іванівна Рябокінь та Оксана Павлівна Стригун. З 1996 по 2003 роки районним фтизіатром працювала Г. А. Цапенко. Після виходу на пенсію за вислугою років й виїздом Г. А. Цапенко, службу знову очолила О. С. Шалімова до 2015 року, а з 2016 року вийшла на заслужений відпочинок.
У 2005 році приєдналась до роботи в службі Тетяна Костянтинівна Набережня, яка з 2015 року є районним фтизіатром.
Фтизіатричну службу не можна уявити без Петра Яковича Швеця, який понад 30 років працював на переносному флюороавтобусі. Відповідальний, добросовісний, пунктуальний, чесний та порядний в стосунках, – таким залишився він у пам'яті медиків. Завдяки йому також служба впродовж багатьох років визнавалась кращою в області. Працював беззмінним водієм Саша, так з шаною називає його Г. А. Цапенко, а прізвище забулось. Змінив П. Я. Швеця Ігор Миколайович Яровий, який став не тільки гідним продовжувачем відповідальної справи, а й доброю, щирою, приятельською та уважною до хворих людиною. Не прості часи настали й для фтизіатричної служби, але колектив, очолюваний Т. К. Набережною з О. П. Стригун, Т. А. Яценко, В. М. Гончар справляються зі складнощами та існуючими проблемами.
Від поважної, шановної пенсіонерки Катерини Федотівни Лимар, яка близько 50 років життя віддала медицині, вдалось ще з'ясувати. На території Лебединського жіночого монастиря з 1961 по 1972 роки діяла туберкульозна лікарня обласного значення. У лікарні працювали: рентгенолог Козленко та фтизіатри Кононенко, Біленко та Калачинський. На жаль, ініціали не залишились в пам'яті.
Далі буде
Підготував Олексій Пірогов
неділю, 25 квітня 2021 р.
Лебединська тублікарня (продовження)
Проявила себе вольовою, рішучою, вимогливою та вкрай наполегливою. Запровадила жорстку дисципліну й вимагала дотримуватись профілактичих заходів при контакті з хворими. Негайно звязалась з завідуючим обласним відділом охорони здоров"я Шупіком й домовилась про зустріч. Перший візит здійснили з Гарбар В. Т. й просила та вимагала вирішити ряд актуальних проблем лікарні: провести лінію електропередачі, зробити дорогу з твердим покриттям та виділити автомобіль "Швидкої допомоги" для транспортування хворих. Цій тендітній, неспокійній на вдачу жінці, після декількох візитів до зав. ВОЗ вдалось зрушити питання з місця. Саме за часів керівництва Анастасії Олександрівни вдалось провести і ЛЕП, і вистелити дорогу, і "Швидку допомогу" отримати. З 1969 року, після повернення на Дніпропетровщину Кузьменко А. О. ,головним лікарем став Кваша Іван Васильович, який і здійснював керівництво нею до закриття 15.12. 1971 року. Проблема туберкульозу втратила актуальність, захворюваність та хвробливість набагато зменшились. Лікарню перепрофілювали під будинок- інтернат для дітей-інвалідів психоневрологічного профілю. Частина працівників залишилась працювати, а частина не змогла адаптуватись до специфічного тяжкого контингенту хворих і залишили інтернат.
Фтизіатричну допомогу хворим надавала велика кількість працівників середньої ланки й існування лікарні без них було не можливим. Згадаємо їх з глибокою подякою, на жаль, більша частина медсестер покинула нас назавжди.
Отже, медичну допомогу надавали: Завальська Анна Андріївна - старша мед сестра, Кравченко Ніна Полікарпівна - ст . медсестра. Медсестри : Цяпкало Марія Зінов"ївна, Кичата Марія Антонівна, Кузьменко(Ткаченко) Діна Ільківна, Бойко Віра Володимирівна, Тарасенко Марія Макарівна, Горбенко Марія Дмитрівна, Науменко Людмила Олексіївна, Мороз Любов Івовна, Сич ( Лоринець) Галина Юхимівна, Суденко Тамара Гаврилівна, Милько (Кисляк) Любов Василівна, Бурлака Поліна Гнатівна, Бурлака Микола Кас"янович, Онищенко Петро Григорович, Зозуля Іван Іванович, Демуз Раїса Пилипівна, Павленко Анна ?, Горбенко Віра Трохимівна, Середа- Кравченко Олена Іванівна, Титаренко Ольга Андріївна, Турченюк ? ?, Волкова Галина Іванівна -лаборант, Лопатко Анна Григорівна - стар. лаборант, Бричак Галина Афанасівна - рентген-лаборант, Дяченко Лілія Семенівна - дієтсестра.
Без вирішення фінансової сторони не може існувати жодна установа і в лікарні існувала бухгалтерія, яка й забезпечувала як фінансування утримання бази, хворих так і забезпечення працівників зарплатнею. Про першого головного бухгалтера існує ціла легенда. Ним був уродженець села Водяне Литвин Мусій Васильович. Розпочинав справу він один, самостійно робив нарахування зарплат, самостійно її видавав всім працівникам. Ось як описує його Гарбар В.Т.: "Отримував зарплату в Шполянському банку і пішки приносив до лікарні. Гроші носив в старому порваному мішку (без портфеля), ходив у драній куфайці і старій шапці та старих кирзових чоботях ( все заради конспірації), бо ходив самостійно через ліс без охорони. Наступним головним бухгалтером працював Турченюк Волдимир Кас"янович. Бухгалтерами працювали: Переміт Дмитро Григорович, Рудніченко Галина Василівна ( завдяки їй та її сину ми і маємо архів світлин), Кисляк Володимир Петрович, Ткаченко (Гарбар) Валентина Тимофіївна - касир та медстатистик ( це вона зберегла свої записи й через її доньку вони потрапили до мене), Лозовий Василь Харитонович, Онищенко Оксана Іванівна, Худик Анастасія Сафронівна - калькулятори меню. Онищенко Павло Петрович - медстатистик.
Харчування хворих в лікуванні має надзвичайну роль, адже цей контингент вимагав продуктів підвищеної калорійності. Один ліжко-день коштував 1крб 18 коп, а в звичайних стаціонарах на хворого закладалось 50 коп. Меню було різноманітним, багатим і навіть прислухались до замовлень хворих, а готували : відбивні, котлети, "безіменки", холодець, макарони по флотські
, омлети, жаркоє, борщі, а на свята: торти та різноманітні солодощі. Шеф-кухарами були : Асмадьярова Марьям Галеївна, Кваша Валентина Василівна. Кухарі : Переміт Явдоха Дмитрівна, Коливай Галина Павлівна, Темненко Марія Миколаївна, Крещенко Віра Федотівна. Буфетниці : Фуник Явдоха Мусївна, Сташенко Ганна Іванівна.
Молодший медперсонал лікарні : Іващенко Ганна Карпівна, Цвіткова Марія Володимирівна, Козакова Тетяна Павлівна, Калачинська Ірина Петрівна, Васильєва Серафима Ларіонівна, Киба Мотря Гнатівна, Рудас Галина Семенівна, Гуркіна Віра ?, Гуркіна Любов ?, Сухопара Килина Миколаївна, Кузьменко Ганна Сидорівна, Дубінчук Катерина ?, Курій- Дубінчук Зоя Володимирівна, Двірник Марія Андріївна, Горбенко (Губа) Марія ?, Темненко Марія Федотівна, Погасій Раїса Миколаївна, Присяжна Віра Василівна, Чернецова Віра Миколаївна, Лагутіна Варвара ?, Мороз Ганна ?. Сестри-господарки: Непомняща Явдоха Тимофіївна та Погасій Паша Андріївна. Прачки : Коваленко Ярина Гнатівна, Бровченко Ганна ?, Третяк Явдоха Іванівна.
Цяпкало Віра Оксентіївна - кастелянша. Дезинфектор - Титаренко Петро ?.
Господарську частину лікарні складали: Олексенко Микола Федорович - завгосп (дизелист), Канава Йосип Афанасійович - завгосп( шофер), Ткаченко Іван Тимофійович - шофер "Швидкої допомоги", Цяпкало Микола Миколайович - шофер авт "Москвич", Крещенко Микола Омельянович, Онищенко Василь Єлисейович, Андрєєв Володимир Іванович, Шуліка Володимир Іванович, Кравченко Олекса Макарович, Турченюк ? ? - шофери вант. автом., Коливай Андрій Юхимович - експедитор. Науменко Леонід Олександрович, Погасій Петро Федорович, Гарбар Василь Костянтинович - комірники. Дизелісти : Скринник Степан Григорович, Коваленко Микола Павлович, Стрілець Василь Диментійович. Рудас Леонід Афанасійович - тракторист, Підлужний Дмитро Миколайович електрик, Цяпкало Степан Григоровмч - столяр- тесляр. Різноробочі : Сташенко Іван Федорович, Третяк Павло Максимович, Мороз Андрій Мусійович, Коваленко Федір Явтухович. Їздові - конюхи : Тимошенко Іван Гнатович, Лимар Арсен Павлович. Кочегар - Гаврик Мотря Павлівна. Свинарі: Поліч ?? та Криса Анна.
Цікаво й корисно було досліджувати історію Лебединської тублікарні, дізнатись про колег та весь колектив, який на протязі 14 років надавав допомогу хворим фтизіатричного профілю. Цим матеріалом ми й збережемо пам"ять про кожного з них.
