Невозможная любовь

Невозможная любовь

Сергей Анатольевич 
Плотников

Каждый день ты меня ненавидишь,
Со двора своего прогоняешь.
Зубы скалишь, как только увидишь,
И гоняешь, гоняешь, гоняешь.

Мы с тобой подружится, не можем,
Так чтоб дружбой своей восхищаться,
Ты собака я кот, ну и что же?
Почему мы не можем встречаться?

Ты меня, на рассвете разбудишь,
Своим лаем, противным, собачьим.
Почему, ты меня, так не любишь?
Обзываешь бифштексом кошачьим?

Я люблю тебя милая Шавка,
И любви сам своей, поражаюсь.
Не терплю только лая и гавка,
Но за то, всем другим восхищаюсь.

Я мечтаю с тобою обняться,
Прикоснутся к клыкам твоим белым.
И на солнце с тобой поваляться,
Чтобы быть, как и ты, загорелым.

Я мечтаю  собакой стать тоже,
Что бы жить с тобой, милая вместе.
Приносить тебе косточки в ложе,
И закапывать их, в нужном месте.

Ты моя и любовь, и отрада,
Мне так жаль, что мы разных понятий.
Для меня ты, от бога награда,
Ну, а я для тебя, род занятий.

ДО УКРАЇНЦІВ

ДО УКРАЇНЦІВ
Я запитую в себе, питаю у нас* у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день
Коли ми, українці, забули, що ми — українці?
1 що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот, ! що-є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється, І що ми на Вкраїні — таки український народ, А не просто населення, як це у звітах дається.
І що хміль наш - у пісні, а не у барилах вина.
і що щедрість — в серцях, а не лиш у крамничних вітринах
Гщо є у нБез якої наш край — територія, а не Вкраїна.
ас мова, і що українська вона,
Я до себе кажу і до кожного з вас: — Говори! Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати! Запитаймо у себе: відколи, з якої нори Почали українці себе у.собі забувати?
Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття, У якому свідомості нашій збагнути незмога, Чом солодшим од меду нам видався чад забутій слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.
Українці мої!' То вкраїнці ми з нами — чи як?
Чи в «моголах» і вмерти судила нам доля пихата? \ Чи в могили й забрати судилось нам-наш переляк, І Що розцвів нам у душах смиренністю «меншого брата
Українці МОЇ! ЯК гірчать мені власні слова... Знаю добре, що й вам вони теж - не солодкі гостинці. Але мушу казати, бо серце, мов свічка, спііива, Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці
Я вже й сам ладен мовить; «Воно тобі треба? Стерпи!» Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво: Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи? Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?
То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря, І хіба не зотліє на тлін українство між нами, Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря Ми і досі спокійно себе почував хохлами?
Українці мої! Дай вам боже і щастя, і сил. Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина. Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил, Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна...
Віктор БАРАНОВ.
Віктор народився 1950 р.в с, Кривушах на Працював слюсарем на заводі, закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка. Літературний консультант журналу «Київ». Автор семи поетичних та прозових книг.

Подай набої

Серед зневіри, розпачу, плачів залишиться хоча б єдиний воїн, той янгол з автоматом на плечі, що встане і піде до бою. Він скаже: Хто за Україну -всі мусять бути тут! Нам треба зупинить лавину -і ми здолаєм цю орду. Приходить день, приходить час, коли Вітчизна - вище Бога... Нам є за що піднять меча, нам є боротися за кого! Забудь зневіру, кинь плачі! Життя - одвічне поле бою... І янгол з автоматом на плечі -подай йому набої!

8

Думки

Лучше длинная живая очередь, чем короткая автоматная.

Лучше пузо от пива, чем горб от работы.

Пусть лучше над тобою смеются, чем плачут.

Лучше промолчать и показаться дураком, нежели заговорить и не оставить на этот счет никаких сомнений.

Лучше с трудом заниматься любовью, чем с любовью заниматься трудом.

Лучше семь раз покрыться потом, чем один раз инеем!

Лучше обед без аппетита, чем аппетит без обеда.

Лучше маленький доллар, чем большое спасибо.

Одна голова – хорошо, а с туловищем лучше.