СПОГАДИ  ПРО   ТАТА


Шановні  земляки!
  Я  довго думав над  таким  питанням:
а  є  смисл виставляти на сторінку нашого села історію  життя мого батька?
  Але  прийшло  таке бачення тих подій.
  1.  В  селі ще живуть люди,  які пам"ятають мого тата.
  2.Біографія мого батька- це не тільки  історія життя одної людини.
  Це історія покоління,  яке пережило Голодомор і страшну війну.
  Це і  історія мого покоління,  яке будувало  комунізм  і  вірило в те, що
"На пыльных  тропинках далеких  планет
Останутся  наши  следы."

    За  всі  зауваження  і  коментарі  буду  щиро вдячний.

                                             ПАСКА
  Пройшла Паска.  Ідуть поминальні дні.  Згадав дитинство.
  50-ті роки. Паска проходила  так.
Вранці  мама ставила на стіл яйця-не  крашені.  Тато не дозволяв красити яйця,  хоча і не був  комуністом. Потім відкривали барильце, де в смальці  були домашня ковбаса і кендюх.
Снідали і тато йшов до школи.  Там збиралися учні старших класів  і  йшли садити дерева  вздовж  дороги на  Недригайлів.  На погоду не звертали уваги. Було таке, що йшов сніг,  але робота кипіла.  За моя пам"ять там  скільки насадили,  що якби воно все виросло,  то  там повинен бути дрімучий ліс.
  В ті роки церква в Недригайлові  працювала  і  "несвідомі"   сакунівці  ходили святити  Паску. Стояли там всю ніч. Деякі  брали з  собою і дітей.
   В  понеділок,  на шкільній  лінійці  проводився  розбір  "польотів". Ставили перед  строєм  і  ганьбили.
  А  молодші  хлопчаки ранком ходили по дворах  і кричали  "Христос  Воскрес!"
За це вони   вони отримували крашанку, а якщо це була рідня,  то і писанку. Також додавали печиво і цукерки.
  Я, звичайно,  сидів вдома.
  Потім народ йшов  на   кладовище.
Повсюду  на  кладовище йдуть в  поминальні дні,  після Паски,  а в Сакунисі не так. Чому?
Коли я збирався їхати  в село в 2011р.,  то запитав в однокласника:  "Коли краще приїхати, щоб зустріти  більше  людей?"
  Відповідь  "На  Паску"
  На  кладовищі люди підходили  до могил  свої   рідних,  клали печиво,  цукерки і крашанки.
А  поті одна з жінок  брала крашанку і катала нею по могилі, промовляючи  жалібні слова.
Потім крашанку відпускали.  А  так як  могили  були  у вигляді  земляного  горбика,  то крашанка  котилася вниз. І  тут наступав вирішальний момент.
Весь цей час навколо могили стояв натовп  "жаждущих"-хлопчаки.І  кожний  хотів схопити  те яйце. Схопили і до наступної могили.
    А потім в  кінці кладовища застеляли  домашні рушники,  викладали все  смачненьке  і поминали рідних.
  Співали?     Бувало.
Дід  Микиш Грицько говорив так:  "На поминках  ХАРАШО!  Не  треба чекати поки почастують.  Бери наливай і пий. Одне  погано :  співати не  можна. Але   після четвертої чарки і співали"