І знову в дорогу. Проїхали
Смілу, повернули на Кам"янку. По
цій трасі я ще ніколи не їздив А
ось і Кам"янка. Це
декабристи. Пушкін і
історія про батька мого колеги,
який ввечері заснув
перед закритим залізничним
переїздом і проспав
у машині до 3-х годин ночі.
Трохи історії.
Місто Кам'янка
Місто Кам'янка, що знаходиться недалеко від міста
Чигирина (за 62 км),
було засноване на початку XVII століття вихідцями з Поділля, Київщини та
Полтавщини. Волелюбні втікачі з цих регіонів почали селитись на кам'янистих
берегах річки Тясмину (звідси і назва міста).
Вперше
слобідка Кам'янка згадується в історичних документах періоду
Національно-визвольної війни 1648-1657 років. Відомо, що 1649 року вона була
передана у володіння Богдану Хмельницькому.
Після
Андрусівського перемир'я 1667 року землі Правобережної України ввійшли до
складу Речі Посполитої. Таким чином, у Кам'янки з'явився новий управитель,
котрий одразу заходився там «хазяйнувати». Почалось масове ополячення
населення, релігійні переслідування, нав'язування унії.
Тривалий
час у місті жила родина Давидових. Тут і досі знаходиться садиба ХУІІІ-ХІХ
століть, яка належала цій сім'ї.
У різні
часи у Кам'янці гостювали Олександр Пушкін і Петро Чайковський. Вдячні городяни
встановили пам'ятники на честь цих великих особистостей в парку над Тясмином.
В місті
діє історико-культурний заповідник, недалеко від нього знаходиться картинна
галерея. Встановлений меморіал жертвам Голодомору.
В"їхали в
Кам"янку і тут же
повертаємо наліво в сторону
Чигиринського району. За містом
починаються яри. Ярослав, який сидить біля водія,
весь час веде фотозйомку.
Біля мене вікно закрите, а в склі
віддзеркалюється широка спина
у вишиванці нашого козака і
зробити фото неможливо…Але
Ярослав люб"язно надав мені
декілька 
Десь я
читав, що ці яри
тягнуться аж до нашого Лебедина
, а це більше 100 км. Місцями глибина
ярів досягає 200-х
метрів. Те що холодно ярці бували
в Лебедині. описано
в книзі Ю.Горліса-Горського.
В"їхали в с.Грушківку.. І почалося… Дорога покрита
жорствою. Машин море, чимало
з іноземними номерами.
Задраюємо вікна люки,
як на підводному човні перед
зануренням І повземо з швидкістю слимака.
Але пилу в машині
повно. За селом знову
нормальна дорога і ось Центр
Холодного Яру
. І
нарешті перша зупинка.
Тут стоїть гранітний
казан, а справній
знаходиться в Київському
Історичному музеї.
Машин
море. Діти забираються в
казан. Роблю фото.
В кадр попадає і моя сусідка з
доцею. Прошу Олю
увіковічити і мене. Може
хтось мене і впізнає
І
знову в дорогу.
А так як писати мені надоїло – історія Холодного
Яру.
В центрі
Холодного Яру знаходиться плоскогір'я діаметром до трьох кілометрів. Висота
над рівнем моря - 224 метри. Колись, ще в часи Київської Русі, Дніпро (а за
іншими даними, один з його великих рукавів) омивав плоскогір'я з північної
сторони, а біля його підніжжя була пристань. В зв'язку з різними геологічними
катаклізмами, Дніпро змінив своє річище і
відступив
на значну відстань від Холодного Яру. Там, де колись знаходилось річище Дніпра,
протікає тепер річка Ірдинь і розташоване величезне Ірдинське болото.
Холодноярське
плоскогір'я і яри - це залишки древньої гірської системи. Геологи доводять, що
мільйон років тому територія Холодного Яру була північною стороною
п'ятдесяти-кілометро-вого кратера вулкану, в центрі якого тепер знаходиться
село Бовтишка Олександрівського району Кіровоградської області. Кажуть, що
Холодний Яр має зв'язок із космосом, що приваблює інтерес уфологів та
ізотериків.
Холодний
Яр багатий великою кількістю реліктових рослин. Загалом нараховується понад 140
видів різних дерев і чагарників. З них - 75 місцевих. Найкрасивіший елітний дуб
Холодного Яру росте біля Гайдамацького ставка. Серед лісових насаджень збереглися
залишки старих садів - яблуневих, грушевих, черешневих.
Реліктом
колишніх деревостанів є тисячолітній дуб-велетень, який зростає в центрі села
Буда. Народ називає його дубом Залізняка. Місцеві старожили кажуть, що пісня
«Ой, чого ти, дубе, на яр похилився?» оспівує саме це дерево. Тепер цей дуб
-ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Дуб Максима Залізняка». Поруч з
ним росте дуб-онук, якому 680 років, а в інших місцях Холодного Яру збереглося
багато гіллястих дубів-ветеранів віком 300-500 років. За переказами, наші предки
в дубових дібровах Холодного Яру проводили обряди. Вважають, що дуб забирає
негативну енергію, а заряджає позитивною.
В кварталі
41-ого Креселецького лісництва ще й тепер можна побачити залишки пня
1000-річного дуба під назвою «Склик». За часів існування Холодноярської Січі та
під час повстання 1768 року на цьому дубі висів величезний кашоварний казан
діаметром до 1,5 м.
Скликали гайдамаків на раду чи в похід, б'ючи довбнею у казан, який називали
«Скликом», і його гудіння було чути до 10 км. Тепер цей казан зберігається в Національному
історичному музеї у Києві, а на його місці стоїть казан із граніту.
З
чотириногих і пернатих мешканців Холодного Яру найчастіше можна зустріти
косулю й лисицю, дятла та солов'я. Відомі також вовки, кабани, зайці та інші мешканці
черкаських лісів. Багато тут і різних джерел, які здавна нажили слави цілющих.
Найбільше в цих місцях радонових джерел. З переказів місцевих жителів відомо, що ще козаки й гайдамаки
лікували лікували рани джерельною водою.
Поблизу
села Сокирне Жаботинської сільради є джерело «Свята Криниця». Вода з нього
вибігає бурхливо, ніби кипить, і має домішки газу. Вода джерела «Живун», що в Отаманськомупарку біля села Головківка
Чигиринського району, ніколи не замерзає. Ще й тепер літні люди йдуть до цих
джерел пити воду, коли захворіють, і кажуть: «Від усіх хвороб». А до джерела
«Дзеркальце» на околиці с. Мельники та «Живун» їдуть навіть з сусідніх областей
Немає коментарів:
Дописати коментар