ШАНОВНІ ДРУЗІ!
Декілька днів тому я розмістив свій допис "Спогади про тата".
Щиро вдячний Вам за відгуки, за теплі слова в адресу мого тата.
Дуже зворушливо те, що його ще пам"ятають і так тепло згадують.
А тепер про історію цього допису.
Я лікар і немає в мене літературного хисту.
А років 10 тому я познайомився в Інтернеті з неодинарною
людиною. Це Демидюк Федір Петрович-щирий українець.
На жаль, його вже немає серед нас...
Петрович - мій ровесник. Народився на хуторі поблизу с. Шевченкове-
Батьківщині Т.Г.Шевченка. В це село ходив школу..
Потім навчався в Черкасах. Хіппував. Попав під ковпак КГБ.
І добрі люди йому порадили: "Линяй, хлопче в армію".
І Петрович в 23 роки пішов на строкову службу.
Мабуть там він добре себе "проявив".
Коли прийшла рознарядка на відправку на навчання одного солдата
в університет ім. П.Лумумби, то послали його, Хоча він і безпартйним.
Закінчив, працював в Алжірі, потім осів в Харкові.
Дуже вболівав за долю України.
Петрович запропонував мені написати про батька.
Я написав. Він прочитав і порадив це оформити в художній формі.
Але я все тягнув резину. Тоді Петрович затребував всю мою
писанину і оформив сам. Надрукував і переслав мені.
Що з цього вийшло- до Вашої уваги.
З повагою Микола Сова
Немає коментарів:
Дописати коментар