Функціональна  діагностика

Медицина другої половини 20-го століття збагачувалась впровадженням нових технологій обстеження хворих. Вже кінець 60-х років в районах не можна уявити без ЕКГ обстежень кардіологічних хворих .Від простих ЕКГ кабінетів ,згодом переходили до кабінетів функціональної діагностики. Нашій райлікарні поталанило, що серед терапевтів віднайшлась надзвичайно енергійна, активна, підтримуюча новаторство, вміюча знайти підхід до керівництва та талантом переконувати - це Юраш Раїса Саватівна. Саме вона заснувала кабінет функціональної діагностики в нашій лікарні, саме вона підбирала, готувала та навчала кадри для нього. На кінець 60-х років в лікарні з"явився ЕКГ апарат на якому працювала Золотоверха Олександра Іванівна. Шифрували ЕКГ лікарі- терапевти, а потім деякий час очолювала цю службу Пісчана Ніна Євгенівна .З 1983 по 1987 роки в кабінеті ФД працював Корпяк Степан Петрович, про що він детально розповість нижче. З 1989 по 2011 роки в кабінеті ФД працювала Римська Валентина М иколаївна. Короткий період часу працювала й Ніколенко Ірина Володимирівна. Необхідно відзначити, що в кабінеті працювали чудові люди та кваліфіковані працівники середньої ланки, які оволоділи методами обстеження на рівні лікарів. Це:Трушева Надія Дмитрівна, Килимиста Галина Петрівна, Кускова Алла Тимофіївна та санітарочка Вовк Зінаїда Миколаївна . В кабінеті функціональної діагностики також працювали :Боін Ірина Іванівна, Недопас Людмила, Михайленко Ольга ( вибачте, не знаю по- батькові -підкажіть), Бабенко Микола Петрович. Кабінет завжди вирізнявся естетичним оформленням та тишою й спокоєм, які носили в собі навіть лікувальний ефект. В 2007 році від функціональної діагностики відокремилась окрема служба, яку й очолив та заснував Корпяк Степан Петрович. Поринемо разом з ним в його детальні та приємні й величні, як для району, спомини.В 1983 році, після закінчення інтернатури ,приступив до роботи лікаря-функціоналіста Шполянської поліклініки. Отримав кабінет, в якому були електрокардіограф чорнильний, спірометр, пневмотахометр, секундомір, двоступінчата тумбочка, фонокардіограф без паперу і в додачу Золотоверху Олександру Іванівну, з якою ми зразу й подружились. На той момент дефіцитом було все. Папір для ЕКГ використовували газетний та упаковочний. Їздити приходилось по всьому району у пошуках цього паперу. Потім, за допомогою бритви, розрізали його на смужки, змотували в рулони. Цього вистачало на кілька днів роботи. І, що саме головне, сприймалось як норма.

З приходом в міністри Є.Чазова було розкрито правду про місцезнаходження нашої медицини і наскільки ми відстаємо від світового рівня. Так, як він був кардіологом, в першу чергу розпочалось переоснащення цієї служби. Ми побачили, що електрокардіографи бувають акумуляторі, дво, чотири, шестиканальні. Для функціональних проб є велоергометр. Для дослідження функції дихання є спірограф. Папір вже не треба було різати. З"явився термопапір. На це все потрібно було гроші. А так як переоснащення йшло по всім напрямкам, грошей катастрофічно не вистачало. Потрібно було задовольняти й інші служби. В першу чергу це реанімацію, рентгетслужбу, стоматологію та акушерство.

Нами тоді керувала Юраш Р.С.. Враховуючи її пробивні навички, ми реформувались швидше інших. На той час в лікарні вже була ЕОМ, а у кожний кабінет дільничного лікаря був заведений монітор. До неї був закуплений експрес аналізатор ЕКГ.Але для того, щоб ця співдружність запрацювала, потрібно було перешифрувати карточнки хворих у десятинній системі. На ЕОМ тоді працював Олександр Гірман, але, ми не змогли доказати потрібність цієї справи, можливо й добре. Бо на той момент вже стрімко наступала ера компьютерізації.

Так, як з нас вимагали проведення ЕКГ всім пацієнтам 40+, нам додали ще одну ставку медсестри. Так у нас з’явилась Галина Ніковська. В той час ми працювали в дві зміни, робили до 100 ЕКГ, 3-4 спірограми, 2-3 велоергометрії на день, до 30 досліджень функцій зовнішнього дихання.

На той момент ставку лікаря функціональної діагностики перейменовують на ставку лікаря клінічного фізіолога. І на цій основі нам почали додавати інші, не притаманні службі, функції. Це ендоскопія та УЗД.

Влітку 1984 року я пройшов курси ендоскопістів при обласній лікарні, і незабаром ми отримали перший ендоскоп. Тоді було модно робити відкриття кабінету. І ми зійшлись на даті 1 грудня 1984 року. Підготовили кабінет, устаткували його всім необхідним. На відкриття приїхав Рудьковський, Діденко проводить екскурсію. Все йде по плану. Але я зрозумів щось не так, бо вони зайшли в халатах. Діденко хвилюється. І тут Рудьковський видає: « Що це за відкриття без хворого. Давайте починайте Степане Петровичу, а ми подивимось». А хворого ми не підготовили. Виручає ситуацію Олександра Іванівна: « Я перший пацієнт». Галина починає підготовку. Обезболюємо. Укладаємо хворого на перев’язочний стіл. Начальство виходить з кабінету. Ми з полегшенням видихнули. Але тут Олександра Іванівна:»У мене виразка з війни, дивіться!».Так у нас вийшло перше обстеження і з’явився перший пацієнт.

Після цього вони повертаються в кабінет, і в дружній невимушеній обстановці приймається рішення про створення міжрайонного ендоскопічного центру на базі нашої лікарні.

Після цієї розмови ми відкриваємо ставку ще однієї медсестри, на яку прийняли Валентину Красюк.

Ми були одними з перших кабінетів в Україні та тодішньому Союзі, відкритим в умовах поліклініки. Цим ще раз довели безпеку ендоскопічного обстеження.

Три роки ендоскопія працює в штаті кабінету функціональної діагностики. Чиниться шалений опір та несприйняття методики зі сторони старших лікарів. Але довіра до ендоскопії з кожним днем зростає. І спочатку молодші лікарі, а потім вже й старші, починають менше довіряти рентгену. І остаточну крапку в прийняті ендоскопії ставлять хірурги обласного онкологічного диспансеру, беручи на операцію хворих, оминаючи обласних спеціалістів.

В результаті цього, за рахунок резервних ставок облохоронвідділу, в листопаді 1987 року на нашій базі відкривається міжрайонний ендоскопічний центр, в який і переходять працювати я та Валентина Красюк. Кабінет оснащується сімома ендоскопами, що по тім міркам було захмарно. Та виділяється автомобіль для надання екстреної допомоги. Під наш вплив попадають Катеринопільський, Звенигородський, Лисянський, Городищанський райони та місто Ватутіне. Заради справедливості, потрібно сказати, що це була друга спроба відкриття ендоскопії в нашій лікарні. Перший ендоскоп, тоді ще лінзовий, застосував М .С. Волик, працюючи хірургом.

Розвиток ендоскопії йде шаленими темпами. На той момент курси по ендоскопії були лише в Москві. Тому ми, перші ендоскопісти, вчились по ходу один у одного. Переймали методики шляхом одноденних, дводенних курсів на робочому місці. Методики постійно оновлювались. На закупівлю додаткової апаратури потрібні були кошти. Лікарня з цим не справлялась. А замовлення апаратури за бюджетні кошти потребувало до двох років часу. Тому була лазійка, випросити гроші у інших не державних підприємств. А це колгоспи. Я дуже вдячний головам колгоспів Шемету , Борозняку, Вербовому, які ніколи не відмовляли в сумах, які б я не просив. Бо одне діло закупити апаратуру, а інше її утримувати.

Крім самої роботи і навчання потрібно було вчити і інших лікарів, бо цього в інститутах не вчили. Розказувати потрібно було не лише опис заключення, але й вміти трактувати результат та на практиці вибирати правильне лікування. З’явилися десятки хвороб про, які раніше лише здогадувались. А про їхнє лікування взагалі не було нічого відомого.

Так, у 1982 році австралієць Маршалл відкрив причину виразкової хвороби шлунку- мікроорганізм хелікобактер пілорі. В 1987 році відкрив методику лікування виразкової хвороби. І поки в союзі точилась боротьба між світилами про доцільність методики, ми в 1990 році одні з перших почали виявляти цей мікроорганізм методом уреазного тесту, що дало можливість адекватного лікування виразкової хвороби. При призначанні цих препаратів хворі вже до вечора відчували результат, якого при старій методиці лікування потрібно було чекати до місяця.

По просьбі терапевтів поліклініки, частіше за інших ініціатором виступала Надія Михайлівна Пірогова. Ми майже кожного тижня проводили заняття, де розбирали клініку та сучасне лікування гастроентерологічних хвороб.

За час моєї роботи обстежено більше 40 тисяч хворих. Стало можливим виявляти начальні форми раку стравоходу, шлунку, та товстого кишківника. По сьогодні, пацієнти, які дослухались до наших порад та вчасно прооперувались практично вилікувались від раку. А, завдяки, правильному підходу до лікування хелікобактернозалежних гастритів, захворюваність на рак шлунку значно зменшилась. Після доведення, що однією з причин виникнення раку є хелікобактер, нам вдалось підняти процент обстеження на нього майже до 80. Проведено сотні поліпектомій, зупинено десятки кровотеч, видалено сотні сторонніх тіл, починаючи з голок, кісток та закінчуючи виделками та ручками від виварок.

Завдяки співпраці з лікарями-гістологами, спочатку Мартинюком В.Ю. та його лаборантом Бабіченком В., а потім і лікарю Шпарі А., ми в дводенний термін отримували дуже важливу гістологічну інформацію, що вирішувала подальший шлях лікування. А цитологічні результати від лікаря Шпари Л. давали можливість вже через 15-20 хвилин приймати правильну тактику ведення пацієнта.

Незмінно зі мною працювала медична сестра (по освіті акушерка) Валентина Володимирівна Красюк. Із молодших медпрацівників хочеться відмітити Дерев’янко Валентину (по освіті ветфельдшер), Мізімову Людмилу та багатьох інших, що працювали у нас короткий період часу.Окрему подяку висловлюю медтехнікам Олегу Ільченку, а також Миколі Сторчаку І. Кошовому, які завжди допомагали підтримувати апаратуру в робочому стані, а частину і удосконалювати.

Щоб рухатись уперед потрібно було стрімко бігти і ми бігли завдяки підтримці Діденка, Рудьковського та місцевої влади. З початком кризи ми просто бігли. А далі йшли кроком. За небажанням місцевої влади підтримувати наш кабінет та інші міжрайонні служби та відділення, ми втратили значення міжрайонного центру, що призвело до послаблення фінансування та скорочення штатів. З лікарні, слава про яку котилась по всьому Союзі, ми стали звичайною провінціальною лікарнею з невідомим майбутнім.

В 2007 році я вийшов на пенсію за вислугою років.З 03. 12. 2007 року прийнята на посаду лікаря ендоскопіста Домчук Оксана Миколаївна ,яка в 2003 році закінчила Тернопільський медуніверситет й пройшла спеціалізацію в КМАПО ім. Шупіка по фаху "Ендоскопія" й плідно продовжувала працювати. У 2017 році ендоскопічна служба поповнилась відеогастроскопом ,що дало змогу перейти на якіно новий рівень ендоскопічної допомоги. У 2019 році ендоскопічний кабінет перенесено з поліклініки в стаціонар. З лютого 2020 року лікар-ендоскопіст працює на 0,75 ставки. Вірними помічниками в в кабінеті в останні роки були і є: Коваленко Антоніна , Слободяник Світлана Миколаївна та Шевченко Олена Анатоліївна. Дякую Кусковій Аллі Тимофіївні ,яка надала допомогу у відновлені історії служби.