Розділ 5 (продовження)

До 1982 року ми працювали з Володимиром Васильовичем Теребіновим й з 20. 04. 1982 року мене призначили зав .відділенням. В. В. Теребінов важко хворів й невиліковна хвороба забрала його від нас занадто рано.

З 1982 року ряди психіатрів поповнив Сидоренко Сергій Іванович й ми дружно та успішно працювали до 2005 року. Маючи практичий досвід ,я намагався допомагати порадами та професійною літературою, якої вже накопичилось чимало.

З 1987 року до нас приєднався Галушко Іван Васильович, який проявив себе кваліфікованим, талановитим психотерапевтом. Організував в поліклініці кабінет психотерапії, де успішно надавав допомогу хворим з межовими станами розладів психіки. Іван Васильович перейшов на приватну практику надання допомоги.

В 1979 році дуже короткочасно працював у нас наркологом лікар Товстик, долю якого не знаю.

В кінці 80-х років велику увагу приділяли наркологічній допомозі й в приміщенні біля "Водолікарні" відкрили міжрайонний амбулаторний наркодиспансер, в якому працювали: Гладковський Леонід Леонтійович, Панчишин Василь Ярославович та Старов Валерій Петрович.

На початку 90-х років диспансер ліквідували. Старов В. П. отримав тяжку травму й вийшов на інвалідність .Гладковський Л. Л. незабаром вийшов на пенсію по віку . Довгий час продовжував працювати наркологом,

вже в кабінеті нарколога поліклініки, Панчишин Василь Ярославович. В останні 4 роки наркологічну службу очолює Юлія Олександрівна Трохимець.

В наркокабінеті в різні роки працювали незамінні працівники середньої ланки - медсестри: Верніченко Кіра Дмитрівна, Лепетуха Віра Антонівна, Похило Катерина Василівна.

Старшими медсестрами в психоневрологічному відділенні працювали: Алієва Наталія Іллінічна, Михайлова Людмила Анатоліївна, Лозінська Лідія Василівна, Колотило Тамара Макарівна, Слюсар Ліна Василівна, Слуцька Раїса Костянтинівна, Сіренко Валентина Миколаївна, Козленко Катерина Дмитрівна.

Колектив та хворі пам"ятають й медсестер: Замашну Мотрю Микитівну, Заволоку Олександра Дмитровича, Бебешко Тамару Іванівну, Скотар Антоніну Прокіпівну, Гончар Віру Василівну, Терещенка Олександра Дмитровича, Семенюка Олександра Олексійовича, Лебедович Ганну Денисівну. В останні роки у відділенні працювали:Немна Галина Іванівна, Похило Катерина Василівна, Лісовенко Надія Іванівна, Воскобійник Оксана ,Мошинська Ілона, Тригуб Світлана.

В кабінеті психіатра поліклініки працювали:

Наконечна Олена Митрофанівна, Славінська Віра Степанівна, Потеряйко Ольга Григорівна, Богдан Галина Волдимирівна та з 1996 року - Колотило Тамара Макарівна.

До 1996 року успішно надавало допомогу психоневрологічне відділення на 50 ліжок, яке відкрили ще на початку 60-х років на базі "Водолікарні." Багато було зроблено для зміцнення його матеріальнотехнічної бази. Лікарня обмежувала фінансування відділення й нам у всьому допомагав цукровий завод та надзвичайно багато роботи виконували власними силами й допомагали хворі. Будівлю обклали плиткою, поверх металу вкрили покрівлю шифером, замінили трасу водопостачання, переробили опалення від заводської теплотраси, переробили підлогу в туалетах на бетоновану ,зробили другий туалет та кімнату гігієни, поставили нові електробойлери на підігрів води ,перестелили підлогу коридора на 2-у поверсі, зробили металевий паркан навколо відділення. Зібрали гарну бібліотеку для хворих та медперсоналу, працював фізкабінет та кабінет психотерапії. Поруч з приміщенням існував гарний підвал й відновили його роботу ,де зберігали додаткові продукти. Однієї осені заготували для хворих біля 3 тон яблук.

В 1996 році, в рамках реорганізації, відділення закрили. Головний лікар Волик М С дозволив збереження15 ліжок на базі інфекційного відділення за умови, що ми самостійно зробимо ремонт й відділення відповідатиме всім вимогам.

Випрошував на підприємствах і в кого що міг ,вдома лише ночував й разом з залишками медперсоналу ми зробили ремонт на протязі виділеного для нас місяця. До кінця року надолужили й виконали план ліжко-днів.

З 2005 року у відділенні та поліклініці залишився Сидоренко Сергій Іванович, так я вийшов на пенсію по вислузі років й змінив місце роботи. В 2008 році за мого сприяння зроблено капітальний ремонт відділення . В 2011році психоневрологічні ліжка ліквідовано. Яка державна влада таке й ставлення до душевно хворих!

Невдячна й важка справа давати оцінку колегам та й чи буде вона об"єктивною?Природнім буде й не співпадання оцінки лікаря колегами та хворими. Далеко не завжди в лікарі поєднуються його висока професійність з людськими якостями. Ідеальний варіант, коли поєднуються професійність з людяністю, співпереживанням, співчуттям, добротою .Добре, коли є вибір кого обрати. Візьму на себе відповідальність серед наркологів виділити Гладковського Леоніда Леонтійовича. При цьому ні наскільки не применшуючи авторитет інших.

Леонід Леонтійович прийшов в наркологію зрілим фахівцем - лікарем-терапевтом, який вже сформувався й міг оцінити хворого не лише як нарколог. В нього простежувалась системність й добросовітсність ,як в роботі так і веденні документації. Він жодного разу не поклав хворого без особистого огляду й не описавши в деталях його стан та не давши призначень. ( ще на цьому зупинемось пізніше)Робив це грамотно й вміло. Мабуть, ніхто на робив скільки як він по роз"ясненню наслідків зловживання алкоголем та наркотичної залежності. В школах його знали й він цікаво та доступно розкривав проблему та добре володів аудиторією.

Серед середнього медперсоналу я цінував всіх й ставився по роботі рівно-вимогливо. Прийшовши до відділення, перші півроку, багато чому вчився в медсестер. Вони були всі досвідчені й вивчили та знали багатьох хворих, їх характери та поведінку. Виокремлю Заволоку Олександра Дмитровича, як працівника супернадійного. Ночами, коли він чергував ,я спав спокійно, бо знав, що оцінить тіжкість хворого й за необхідності зателефонує, завжди дасть ради при збудженні ,буйстві хворого.

Раптово й рано відібрала його в нас страшна хвороба.

Працювала з нами й Бебешко Тамара Іванівна, без якої відділення не уявлялось. Доброта та довірливість й відкритість зашкалювали й частенько обертались для неї проблемою. Людина ,яка не вміла відмовити. Більше неї ніхто не збивався з свого ж графіка чергувань. Палочка-виручалочка для всіх. В кого виникла якась проблема з чергуванням, дзвінок й вже котиться колобком до відділення .Зловживали її добротою й в затримці передачі чергувань. Вечірня зміна о 18-00. Я мав звичку телефонувати біля 17-30 й розпитати ситуацію у відділенні. Доповість і я- спокійний. Після зміни телефоную о 19-30, щоб нова зміна, оглянувши свіжим оком ,доповіла про тяжких хворих. Знову голос Тамари Іванівни. "Чому Ви досі на роботі?". " Та Валя щось припізнюється". Чую кричить на хворого, а я не любив і не дозволяв цього, а через хвилину вже обіймає й ледь не цілує. Хворі платили їй взаємністю ,але були й невдячні з причини хворобливого стану. Тоді Тамарі Іванівні, за свою довірливість, випадало їхать й шукати втікача з відділення.

Мої дівчата були найкращі й декого ще згадаю пізніше, а вцілому любив всіх.